Дух Холодного Яру у Новомосковську

В історії України на сьогоднішній час є ще багато невідомих сторінок для широкого загалу.  Є події, які з позицій сучасності набувають нового змісту або вимагають переосмислення. Однією з таких сторінок, яка ще не достатньо представлена в сучасних підручниках з історії нашої країни, є героїчні і трагічні події, пов’язані із Холодноярською республікою, 95-річчя якої урочисто відзначалося цього року.

25-26 квітня 2015 року на Чигиринщині – краї козацької та холодноярської слави, відбулися заходи із відзначення цієї ювілейної дати. Не дивлячись на те, що вшанування героїв Холодного Яру було теж ювілейним - двадцятим, однак вперше за всю історію сучасної України носило такий масово-піднесений характер. Під державними і бойовими прапорами зібралися десятки тисяч патріотів зі всієї України. Серед них було багато учасників бойових подій на сході України, представників добровольчих батальйонів «Правий сектор», «Азов», «Карпатська січ» та інших.  Цього року традиційне освячення прапорів і зброї, під якими зараз воїни йдуть на захист рідної землі, відбулося за участі Святійшого Патріарха Київського УПЦ Філарета. Так само, як колись святили зброю козаки і холодноярці.

Дух Холодного Яру у Новомосковську

Президент України Петро Порошенко надіслав вітання учасникам урочистостей. В ньому він відзначив, що «Чигиринщина — край, із яким пов’язано чимало яскравих та героїчних сторінок історії України. Протягом століть вона виступала форпостом оборони рідних земель від чужинців». Не оминув увагою очільник держави той факт, що саме Чигиринська земля дала на світові таку відому історичну постать, як Богдан Хмельницький: «Тут була столиця Української козацької держави у часи Національної революції, коли наші пращури зі зброєю в руках виборювали собі волю під проводом Великого Гетьмана. Їх славні нащадки стали ядром гайдамацького руху».  Петро Порошенко також відзначив, що волелюбний незламний дух українців, які століттями виборювали своє право на свободу та гідність, яскраво виявився у часи Української революції 1917-1921 років, коли нащадки козаків під прапором зі словами «Воля України або смерть» вели запеклу визвольну боротьбу із більшовицькими ордами. «Кожен із нас повинен шанувати пам’ять відомих і невідомих героїв Холодного Яру. Тих, хто до останнього подиху воював за незалежну Україну. Звитяга холодноярців — наочний приклад того, як сильні духом українці можуть успішно протистояти незрівнянно чисельнішому та краще озброєному ворогу. Боротьба за національне визволення і відродження власної держави завжди священна».

Звісно оминути такі визначні події, які мають вирішальне значення для творення нової держави, для формування національної самосвідомості, не могли новомосковці, які відчувають себе частиною української патріотичної спільноти і нащадками героїчного запорізького козацтва. Вони знайшли час і можливості для того, щоб не тільки бути свідками цих визначних подій, а й їх активними учасниками, залишивши по собі добру славу Новомосковщини – теж краю, овіяного славою козацької героїчної звитяги. Своїми незабутніми враженнями від поїздки до Холодного Яру з читачами НС діляться новомосковці – безпосередні учасники цих ювілейних урочистостей.

 

«Холодний Яр – це є місце сили, і ми самі на собі це на відчули» - 
Бондаренко Віктор Григорович, отаман Самарського полку запорізьких козаків українського козацтва

Ініціаторами поїздки до Холодного Яру на Черкащину виступили козаки Дніпропетровського куреня Самарського полку. Ми, звичайно, знали, що в державі щорічно відбуваються урочистості з вшанування пам’яті хлопців-холодноярців.  А ще нам впевненості для того, щоб їхати, додав настоятель храму Троїцького отець Микола, який повідомив,  що на святкуванні відбудеться урочиста служба Патріарха УПЦ Філарета. До речі,  наш священник із Новомосковська, отець Василь, який зараз служить у Чигирині, теж мав брати участь разом із Патріархом Філаретом у службі, присвяченій урочистостям у Холодному Яру. Саме він нам дав телефони організаторів цих заходів. Ми контактували безпосередньо з Романом Ковалем, відомим українським істориком, який досліджує історію Чигиринщини, і який є ініціатором проведення щорічних заходів у Холодному Яру. Він скинув нам електронною поштою програму заходів. Мені хотілося, щоб Новомосковськ був солідно представлений, і я за старою дружбою запропонував дівчатам із гурту «Заспів» Міського будинку культури, який очолює Коновалова Ольга Іванівна, поїхати разом з нами. У нас з ними вже був досвід плідної співпраці, ми разом їздили на Тернопільщину,  на Луганщину в Станицю Луганську (зараз, на жаль, вже розбомблену).  Таким чином, всього Новомосковськ на урочистостях у Холодному Яру представляло 26 осіб, в тому числі 7 учасників «Заспіву». Роман Коваль, з огляду на щільність програми, спочатку сказав так: «Ми вас на перший день нікуди, на жаль, вставити не можемо. Хоча будемо дивитися за обставинами, можливо щось вийде. Співати ми вас офіційно включили на відкриття святкового концерту біля дуба Максима Залізняка». Можу зараз, уже після поїздки, сказати, що обставини були на боці новомосковців, і виявити себе як якнайкраще у них було більше можливостей, ніж це було спочатку заплановано.

Треба, безумовно, віддати належне людям, без участі яких можливість цієї поїздки була б проблематичною. Тому хочу назвати імена тих, хто нам допоміг матеріально. Це – мер Новомосковська, Сергій Анатолійович Мороз і головний лікар санаторію «Новомосковський», Олександр Іванович Андрієнко. До речі, Олександр Іванович, є заступником отамана Самарського полку. Він багато допомагає козакам, які зараз воюють в зоні АТО, а також їх сім’ям.

Козаки Дніпропе­тровського куреня  Самарського полку
Козаки Дніпропе­тровського куреня Самарського полку

В нашій поїздці було чимало пригод і неочікуваностей. Коли ми приїхали на місце, то Роман Коваль домовився із місцевим управлінням культури, щоб нас розмістили в будинку культури. Але спали нам довелося... на сцені цього будинку культури, бо не було де більше. Організатори заходів нам сказали, вибачайте, але, чим багаті, тим і раді. Ми люди теж невибагливі. Отаманів збирали окремо і пропонували розміститися в іншому місці, але я відмовився, сказав, що буду ночувати зі своїми людьми. Тож прийшлося теж спати на сцені.

Вранці нас організатори відправили на форт Дорошенка. Потім пройшли по Чигирину, на стадіоні був парад, де зібралося тільки військових близько 5 тисяч. Коли ми побачили натхненні обличчя цих людей – старшого віку і зовсім молодих, це надало нам впевненості, що з такими захисниками і їх вірою в святості своєї справи, у московського варяга на нашій землі немає жодних шансів. За різними джерелами людей, які прийшли вклонитися подвигу холодноярців, було від 10 до 50 тисяч. Ось як відгукнулася Україна на події майже сторічної давнини, які набувають сьогодні нового змісту.

Я був також присутній на раді козацьких отаманів. Там були представники зі всієї України. На раді розглядалися нагальні питання, такі, як необхідність запроваджування козацьких громад і їх активна участь у діяльності місцевого самоврядування, організація місцевих осередків самооборони, створення козацького полку. Незважаючи на те, що багато наших козаків зараз воюють, але всі вони розпорошені по різних військових підрозділах. Створений полк буде підпорядкуватись Міністерству оборони України.

Є проблеми і в середовищі самого козацтва, на часі відокремлення патріотичних за своїм духом козаків, від проросійськи налаштованих, як, наприклад, запорізьке козацтво низове Панченка. З огляду на сучасні події, це навіть збагнути важко, і це ні в які рамки це не входить.

Під державними і бойовими прапорами зібралися десятки тисяч патріотів зі всієї України
Під державними і бойовими прапорами зібралися десятки тисяч патріотів зі всієї України

Знаєте, в мене до цього часу зберігається на телефоні минулорічне повідомлення від отамана станиці Кущівської на Кубані. В нас є Кущівський мікрорайон і Кущівський курінь козацький, тому ми підтримували стосунки із нашими, як нам здавалося раніше, побратимами. Ми їздили з дружніми візитами, вони у нас були тут, на Новомосковщині. Так ось, отаман станиці Кущівська присилає повідомлення минулого року: «Да, никогда ми не будем с нашими братьями воевать! Мы же братья» Це він вітав із Великоднем. А у травні того ж року, після подій в Одесі: «Шакали. Мрази». Як бачите, риторика змінилася. Така ж ситуація і з цим запорізьким отаманом Панченко.

Багато козаків на раді підіймали питання про те, що треба в Україні прийняти закон про козацтво, треба об’єднати його, бо інколи влада діє за принципом – розділяй і володарюй. А закон міг би убезпечити козацтво від маніпулювання різними політичними силами.

Створення козацького полку -  то теж дуже добра пропозиція, рішучості нам не позичати, досвіду і знань теж, я впевнений, що полк буде справляться з поставленими перед ним задачами.

Спочатку була задумка провести запис до полку відразу ж на наступний день, у неділю. Але організатори цих заходів не врахували такого надзвичайного напливу людей. Щоб відчути енергетику цього місця, прибули тисячі українців. Бо це є місце сили, і ми самі на собі це відчули. Уявіть собі, далека і виснажлива дорога на автобусі, ночівля на дошках на сцені будинку культури, а вранці ми прокинулися і відчули себе бадьорими і повними сил.

До речі, ми познайомилися там із керівником центру практик козацького характерництва Українського козацтва Бабієм Віктором Валентиновичем, він вилікував нам Леоніда Григоровича, бунчужного. Той поїхав в поїздку із хворою ногою, яка так опухла, що він нічого не міг взути. Прив’язав ногу бинтом до черевика, та й поїхав. Якби я на свої очі це чудо не побачив, то й не повірив би ніколи. Козак-характерник, подивися його ногу і помацав її хвилин п’ять. Потім дивлюся, Григорович вже хворою ногою об землю стукає, майже танцює.

Потім поїхали у Суботів, потім в Мельники, там відбувся мітинг з вшанування пам’яті холодноярців.

Там повинні були співати учасниці гурту «Заспів». Та трапилася халепа, флешка, на якій була записана музика не підійшла. Заспокоюю дівчат: «Нічого страшного, у вас такі голоси, співайте акапела!». Заспівали ще по дорозі до дубу Максима Залізняка. Потім вже біля самого дубу. І полинула пісня «Заспіву» «Був той дуб зелений». Всі учасники заходів почали аплодувати. Відбувся справжній аншлаг. Менеджери з проведення заходів у Каневі, підійшли до учасниць гурту і відразу запросили до участі на урочистостях у цьому місті. Я дуже радий з того, що таку високу оцінку творчості талановитого новомоскоського колективу отримали і від пересічних слухачів і від професіоналів.

До речі, характерник, який лікував Григоровича, нам тоді сказав одну фразу, яку ми спочатку недооцінили. Коли спілкувався з нашими новомосковцями, він казав: «Ангели-охоронці з вами!».

Згадали ми про неї, коли вже на зворотному шляху під’їжджали до Дніпропетровська. Нас зупинили на блок-посту, там попросили підхопити хлопця-військовослужбовця. Ця зупинка спасла життя нам усім. Тільки ми від’їхали метрів 150, ще на невеликій швидкості, як «стріляє колесо» і нас починає нести вбік. Завдяки тому, що автомобіль рухався ще повільно і майстерності водія, Сергія Миколайовича Великого, який втримав машину, ми відбулися лише невеликим переляком. Деякий час ми витратили на зміну колеса, але головне, що ми дісталися Новомосковська цілими і неушкодженими, і повними незабутніх вражень.

"Уявіть собі, далека і виснажлива дорога на автобусі, ночівля на дошках на сцені будинку культури, а вранці ми прокинулися і відчули себе бадьорими і повними сил"
"Уявіть собі, далека і виснажлива дорога на автобусі, ночівля на дошках на сцені будинку культури, а вранці ми прокинулися і відчули себе бадьорими і повними сил"

«Всіх героїв, всіх часів, які гинули за Україну, треба знати, шанувати і поважати» - 
Коновалова Ольга Іванівна, керівник народного аматорського вокального гурту «Заспів»

Навесні, а саме 25-26 квітня 2015 року народний аматорський вокальний гурт «Заспів» подорожував шляхами Черкащини. До цієї поїздки ми співали у 2009 році на заході України на Тернопільщині. Співали на сході України у 2010 році, та на півдні України на Херсонщині. Тепер нам довелося відвідати центральну Україну – місто Чигирин, урочище Холодний Яр.

На запрошення отамана Самарського полку запорізьких козаків українського козацтва, радника верховного отамана українського козацтва, генерала – хорунжого Бондаренка Віктора Григоровича колектив відгукнувся не одразу. Щось пісні не дуже узгоджувались із ситуацією на сході України. Але директор Міського будинку культури Людмила Михайлівна Сергеєва знайшла переконливі слова для співаків гурту «Заспів», щоб відвідати культурно-мистецький фестиваль козацької слави «ХОЛОДНИЙ ЯР – 2015»

.... І ось, ми в автобусі. Подорож почалася. У місті Дніпропетровську до нас приєдналися козаки Запорізького війська. До речі, всі, як один, творчі люди – співаки, музиканти, майстри розмовного жанру. З нами також їхала родина – батько з двома синами-козачатами 10 і 7 рочків, які відповідали за носіння прапору Запорізького козацтва.

Ось і місто Чигирин. Ранок, день повинен бути теплим, сонячним. О 10. 30 годині вирушили до Бастіону Дорошенка…… згадуєте? «Попереду Дорошенко веде своє війського хорошенько». Слухаємо молебень Патріарха УПЦ Філарета. Освячується зброя. Прапори. Багато прапорів вояків різних батальйонів, молоді люди з квітами, гості з дальнього і ближнього зарубіжжя, хлопці та дівчата – представники воєнних клубів. Зворушливо! Бентежить козацький бас-барабан.

Делегацією ідемо по землі козацького краю, по землі славетних наших предків-козаків. Присутнє почуття гордості.

А на стадіоні міста Чигирин – парад учасників АТО, книжковий та сувенірний ярмарок, дитячий конкурс «Малюнок воїну». Слухаємо музичні гурти з міста Калуш, Києва, Одеси. Грають бандурист Данило Мельник, цимбалист Василь Палагнюк, гурт «Вертеп» із Дніпропетровська. Професійні і співаки, і музиканти, але, з моєї точки зору, забагато політики і агресії. Ми ж – люди культури, тож трохи менше потрібно слів на кшталт «москалики» і тому подібних. Толерантніше, панове...

Сини України, лю­біть Україну, не дайте напасти, топтати її, щоб край наш ніколи у вогні не палав
Сини України, лю­біть Україну, не дайте напасти, топтати її, щоб край наш ніколи у вогні не палав

Здивувало те, що на вулицях міста Чигирина чистота майже ідеальна. Жодного недопалка, немає ні неадекватних людей, ні цензурщини, ні пляшок, ні гори сміття. Глядачів Глядачі в основному – це гості, вояки, а мешканців міста на трибунах стадіону зовсім мало.

26 квітня наш козацький колектив вирушив до села Мельники до могили Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупаки та його козаків. Відвідали Мотроновський монастир і дісталися хутора Буда, де росте свідок сивої давнини – тисячолітній дуб Максима Залізняка – одне з найстаріших дерев України. Дуб належить до десятка найбільш вікових дерев Європи, є переможцем Всеукраїнського конкурсу «Національне дерево України». Його висота -30 метрів, обхват стовбура – 9 метрів, вік – понад 1000 років.

Підходить час виступу колективу на сцені хутора Буда. Пісня патріотична, слова співзвучні сьогоденню: «Сини України, любіть Україну, не дайте напасти, топтати її, щоб край наш ніколи у вогні не палав». Оплески від воїнів... нам приємно.

Фотографувались із патріотично налаштованими людьми, в тому числі і молоддю. До речі, наш колектив був одягнутий сценічно, тому мали пріоритет у фотографуванні із гостями фестивалю. Маємо надію, що гурт «Заспів» із Новомосковська покажуть на державних телеканалах.

На урочистому мітингу у селі Мельники зустрілись із земляком. Воїн отримав в бою травму ока, але незважаючи на це, настрій у нього бойовий, дух незламний.

Взагалі, ми бачили воїнів, ще зовсім молодих людей, які постраждали під час бойових дій. У двох із них не було кінцівок, їх оточували побратими, і на інвалідних возиках підіймали хлопців на гору до Богдана Хмельницького. Там до них підходили люди, підтримували словами, розмовляли, дякували за подвиг. Молоді хлопці, але вже з медалями та орденами України.

На жаль, не довелося побачити освячення храму Праведного Багатостраждального Петра Калнишевського, останнього кошового отамана Запорізької Січі, ім’я якого носить наш Новомосковський краєзнавчий музей.

Земля славетних предків, дух Холод­ного Яру надихає на те, щоб Україна збері­глася як держава
Земля славетних предків, дух Холод­ного Яру надихає на те, щоб Україна збері­глася як держава

26 квітня, у другій половині дня, нам час вже збиратися додому. Повертаючись у Новомосковськ, кожен думав про свої враження і новий досвід, про подорож. Перед очима спливали зустрічі, яскраві картини краєвидів, розмови із людьми з різних куточків України. І дійсно, земля славетних предків, дух Холодного Яру надихає на те, щоб Україна зберіглася як держава, щоб у нас наступив довгоочікуваний мир. А те, що в різні часи в Україні були різні герої, треба усвідомлювати. І бути толерантними, а не безпідставно, обвинувачувати їх за їхню позицію, не знаючи справжньої історії. Всіх героїв, всіх часів, які гинули за Україну, треба знати, шанувати і поважати.