Хлопець з янгольськими крилами

Коли 26 січня у Новомосковську по вул. Дзержинського відбулась страшна пожежа, мало хто міг повірити, що єдиним, хто врятується, буде майже 4-річний хлопчик.

У полум’ї загинули його мама, тато, тітка та дідусь. Давид випав або вистрибнув з 7 поверху. Зараз його життю нічого не загрожує.

Якими були перші дні Давида Жарикова після трагедії та як складається зараз його життя – у нашому матеріалі.

Хлопець з янгольськими крилами

26 січня о 14:49 до Служби порятунку «101» міста Новомосковськ надійшло повідомлення про те, що по вулиці Дзержинського в одній з квартир 10-поверхового житлового будинку йде дим.

О 14:55 за повідомленням до місця надзвичайної події прибули пожежно-рятувальні підрозділи. На місці рятувальниками було з’ясовано, що пожежа виникла у двокімнатній квартирі на 7 поверсі 10-поверхового житлового будинку.

Такою була офіційна інформація Державної служби з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області. Потім з’ясувалось, що під час пожежі врятувався маленький хлопчик.

Ми поспілкувались з лікарем, який його побачив першим після медиків «швидкої» допомоги.

Завідуючий відділенням анестезіології та інтенсивної терапії Новомосковської центральної лікарні Сергій Миколайович Шулик рятував тоді Давиду життя і зараз продовжує цікавитись його станом.

Завідуючий відділенням анестезіології та інтенсивної терапії Новомосковської центральної лікарні Сергій Миколайович Шулик
Завідуючий відділенням анестезіології та інтенсивної терапії Новомосковської центральної лікарні Сергій Миколайович Шулик

Хтось дав йому крила

У якому стані був хлопчик, коли його доставили до вашого відділення? Яка допомога йому надавалась?

26 січня, близько 15:10-15:15 «швидка» привезла цього хлопчика, стан його був вкрай тяжкий.

На той момент нам повідомили, що у нього було падіння з 7 поверху, у квартирі була пожежа. Стан хлопчика був критичний.

Це було пов’язано з тим, що вітальні функції – функція дихання та функція кровообігу – були порушені. У нього була дихальна недостатність III ступеню, яка потребувала негайної інтубації та переведення на штучну вентиляцію
легень.

Спочатку робиться те, що рятує життя, а все інше – після цього. Коли ми бачимо, що стан покращується, а ми побачили, що синя дитина стала рожевою, тоді приступають до роботи мої колеги – хірурги, травматологи.

У хлопчика був перелам обох стегон та розрив правої легені – правосторонній пневмоторакс, шок III ступеню. У такий ситуації здійснюється протишокова терапія – введення речовин, які заміщають кров. Він отримав не лише плазмозамінники, а й кров, еритроцитну масу, що дозволило вивести зі стану шоку.

Ми розуміємо, що такі пацієнти рано чи пізно стають пацієнтами обласних лікувальних закладів з простої причини: там є комп’ютерний томограф, який дозволяє роздивитись пацієнта з різних боків і з’ясувати, які є ушкодження.

Оскільки стан був критичний, як відбувалось переведення Давида до обласної лікарні?

Питання санавіації у таких випадках теж складне: пацієнт може бути нетранспортабельний, не кожен лікар буде ризикувати довести мертву дитину з одного лікувального закладу до іншого.

Тому, коли приїхала санавіація, ми кілька годин ще його стабілізували, і коли це стало можливим, колеги, перехрестившись, повезли до Дніпропетровської обласної дитячої клінічної лікарні.

Кілька разів дорогою ми зупинялись, бо хоч у нього й стояв шлунковий зонд, почалась рвота, і була необхідність у санації ротової порожнини та трахеобронхіального дерева.

Зараз ми уже знаємо, що хлопчика довезли до лікувального закладу.

Так, дитину доставили. Наступного ранку я зателефонував колегам, поцікавився його станом. Ви знаєте, реаніматологи слово «задовільний» практично не використовують, бо якщо стан задовільний, то пацієнта не буде у відділенні реанімації. Стан був тяжкий, поки йому не зробили металоостеосинтез обох стегон, що дозволило за тиждень зняти зі штучної вентиляції легень.

Давид довго був на штучній вентиляції легень?

Так, на штучній вентиляції він знаходися дуже довго – близько 2 тижнів: з 26 січня по 5 лютого.

Ви так чітко знаєте дати, хоча він уже не був вашим пацієнтом.

Зрозуміло, що мене цікавить стан дитини. Я не один раз телефонував колегам. Саме на Космічній я стажувався, отримував там другу професію – дитячий анестезіолог. Тепер я знаю точно, що дитина буде жити.

Востаннє я телефонував тиждень тому до Дніпропет-ровської обласної клінічної лікарні, його перевели з реанімації до нейрохірургічного відділення. Це говорить про те, що його життю зараз нічого не загрожує.

У ваші практиці були випадки, коли за таких обставин дитина отримує травми, які сумісні з життям?

Знаєте, щоб летіти з 7 поверху і залишитись живим, то мабуть треба, щоб хтось дав йому крила. Я не повірив спочатку, що у нього лише перелами стегон, немає розривів внутрішніх органів – печінки, селезінки, кишковика – як це часто буває. Був розрив легені – був поставлений дренаж, який за 3 дні зняли.

Те, що не було черепно-мозкової травми, я знав уже на ранок. Після того, як зробили томограф, стало відомо, що забоїв головного мозку немає, субарахноїдальної кровотечі немає. Питання про тяжкій забій головного мозку було зняте після переводу до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні.

Які ваші прогнози щодо подальшого видужання Давида?

Він надійшов в стані свідомості, у тяжкому стані, але я його бачив у стані свідомості.

Те, що стосується стегон, то ми кожного тижня оперуємо подібні операції. Потім прибирається метал і люди
ходять.

Зараз у нього ще стоїть трахеостома, але вона закриється.

Я думаю, що прогнози сприятливі.
 

У нейрохірургічному відділені задоволені темпами видужання Давида і говорять, що скоро відпустять додому. Але коли саме буде це «скоро» поки невідомо.

Нова сім’я

Втративши найрідніших, Давид не залишився сам, йому не загрожує дитячий будинок. Єдиною ріднею, яка залишилась у хлопчика, є двоюрідний брат його мами Денис Лисицин. Його дружина Оксана невідступно знаходиться у лікарні з хлопчиком, і разом з чоловіком вони вже подали документи, які дозволять отримати опіку на двоюрідним племінником.

Оксана говорить, що ніяких особливих нарад у них чоловіком не було. Вони просто водночас вирішили, що не віддадуть хлопчика до дитячого будинку.

«У нас самих є син, вони з Давидом однолітки. Там, де виховується один, можна виховати й другого», - каже Оксана.

Вони з чоловіком дізнались про трагедію, коли їм подзвонили хрещена Давида, яку, своєю чергою, знайшли міліціонери.

Спочатку не було відомо, де батьки хлопчика, і залишалась надія, що їх тоді просто не було вдома. Але висновок слідчо-криміналістичної групи був невтішним: вся родина загибла внаслідок тієї пожежі.

Оксана говорить, що до народження дітей, вони досить тісно спілкувались родинами. А коли у кожній сім’ї народили синів, часу стало менше і стосунки підтримували лише телефоном. Давида востаннє до цієї події вона бачила у 6 місяців.

Зараз хлопчику, видужуючи, фактично доводиться звикати до того, що за ним доглядає не дуже знайома жінка.

Але Оксана налаштована оптимістично. «Він звикає до мене. Поки зі мною гратись не хоче, бо мені доводиться робити якісь неприємні для нього речі: перевертати, давати ліки. Але, з іншого боку, у мене є смачні банани, які він дуже любить», - жартує Оксана та вірить, що їм вдасться встановити контакт.

Давид часто вночі кличе маму. Раніше йому важко було говорити з трахеостомою, більше хрипів. Зараз почав говорити.

«Давид уже почав реагувати на мультики. Уже концентрується, почав гратись іграшками. Навіть реготав», - Оксана вірить, що тепер все буде добре.

За її словами, лікарі у нейрохірургічному відділені задоволені темпами видужання Давида і говорять, що скоро відпустять додому. Але коли саме буде це «скоро» поки невідомо.

Головне, що у Давида є, куди повернутись. Мабуть, крила йому були дані не випадково.