Коли твоя хата не скраю

Минулий рік, безперечно, ввійде в усі підручники історії. Явищем 2014 року не тільки в нашій країні, а й у всьому світі назвали феномен українського волонтерства,  унікальної форми самоорганізації суспільства, яке включилося в допомогу армії під час проведення АТО. Це явище з часом ще знайде своє усвідомлення, яку колосальну роботу зробили небайдужі українці. 

Коли твоя хата не скраю

Волонтерами називають людей з активною громадянською позицією та великим серцем. Бо ці люди жертвують своїм часом, силами, доходами для великої справи – допомоги тим, хто зараз ціною власного життя захищає Україну. І ще це зазвичай прості і скромні люди, які роблять цю велику справу не для слави чи власної популярності.

«Не треба мені ніякого піару, – говорить пенсіонерка Надія Анатоліївна Романчикова, яка згуртувала на Кулебівці людей для допомоги військовим, які знаходяться на передовій. – Ви краще напишіть про бабулечку, яка в’яже шкарпетки для солдат, або про Галю, яка буржуйки робить. Та багато тут у нас є людей, які допомагають армії!». Охоче розповідає про волонтерські справи, створеної нею мережі на Кулебівці, але як тільки діло доходить до її власної участі, категорично відсікає: «А про мене не пишіть!». І тільки після довгих вмовлянь і аргументів про те, що розповідь про кулебівських волонтерів розсиплеться без визначення її організуючого начала та завірення, що ми обов’язково напишемо про кожного з людей, які роблять добру справу, неохоче погоджується.

Ми спілкуємося з Надією Анатоліївною напередодні Різдва. На вогні готується різдвяний холодець, час від часу в процесі бесіди господиня відволікається від розмови, щоб перевірити його готовність. В кімнаті стоїть прикрашена ялинка і створює особливо теплу атмосферу новорічного затишку. Передати хлопцям на передовій домашню атмосферу, частинку рідного дому – ось яку мету перед собою ставить Надія Анатоліївна. Домашня квашена капустка з пахучою олійкою, солоні огірочки, помідорчики, теплі в’язані шкарпетки – все це нагадує про сім’ю, де люблять і чекають воїнів, і заради кого їм вартує обороняти рідну землю.

Волонтерство Надія Анатоліївна вважає «заразною справою»: «Галя Савенкова, яку я втягнула в цю справу, мені каже – Надія! Де ти взялася на мою голову. Я вже не можу без цього». А я ж теж не сама по собі стала цим займатися. Якось на одній із сесій в міській раді, а ви, мабуть, знаєте як у нас в Новомосковську весело сесії проходили, серед активістів, яких тоді там багато було, познайомилася з жіночкою – Людмилою Федорівною Мельник. Вона вже тоді почала солдатам допомагати, ну, і втягнула нас в цю справу.

Почала сама допомагати, і до мене підтягнулися люди. Ви ж там нічого не прикрашайте, ми робимо те, що можемо!». Надія Анатоліївна всіляко уникає слова «волонтерство» і називає його «наша справа», «ця справа». Тому просто даємо її розповідь про будні кулебівських волонтерів без всілякого прикрашання.

«Що ми робимо? То капусту квасимо, то консервації з погребу витягнемо. Я раніше гроші цим заробляла – літом консервую городину, а зимою продаю. Ну а в цьому році призупинилася. В мене була така точка, де я здавала по 10 банок трьохлітрових консервації огірків і помідорів. А зараз, коли передзвонили, я їм кажу:» Дівчата, вибачте, в мене тепер є інша точка». Вони просять: «Та ми вам добре заплатимо». Та ні, кажу, я солдатам тепер передаю.

Декілька банок з погребу дістанемо, капусти накладемо, варення в баночки літрові розфасуємо. А Людмила Федорівна Мельник ще й сала роздобуде, вишкварок зробить, то і передаємо нашим солдатикам. Зараз холодно стало, тож актуальними зробилися теплі шкарпетки. А з чого ж їх робити? Купувати шерсть дуже дорого для пенсіонерів. Кинули клич: в кого є що розпустити несіть, светри, кофти. Принесли светра. Подивилися ми на них. Вирішили ці светра не розпускати. Вони й так знадобляться. Привели їх до порядку, перепрали, відремонтували і поскладали для відправки в АТО. Потім, дякувати Богові, одна жінка з вулиці Калініна почула про нашу проблему, а вона раніше на базарі в’язала шкарпетки, шапки, рукавиці. Тож вона пообіцяла нам дати ниток. Я до неї під’їхала, взяла, а потім давай з чоловіком до 12, до 2-ї ночі їх перемотувати з бобін. 12 пар нав’язали, і вже поклали для відправки.

В мене бабулечка одна є, їй вже більше 80 років., вона не ходить, в візочку сидить. Так і вона вже 2 пари зв’язала. І каже, ще вези пряжу, буду ще в’язати. А одна жінка каже мені, давай по 10 гривень за пару, я теж буду в’язати. А мій чоловік каже, та я дам по 10 гривень, так ти краще дай тій бабці.

Ще є в нас такі фантазери, по-вив’язували жовто-блакитні смужечки на шкарпетках. Галя Савенкова так та прапорці в’яже. А я їй кажу, прапорці вже не в’яжи, краще ще одну пару шкарпеток зроби. Я коли йду на роботу, треба то сніг повідкидати, дивлюся, а в неї світло вдома горить. Ну, думаю, мабуть, Галя працює.

Дівчата в перукарні теж в’яжуть. Кажуть, ну, ми вже після свят готові шкарпетки віддамо. Деякі жіночки тут у нас відмовляються брати нитки, які ми перемотуємо, кажуть, ми з своєї пряжі зв’яжемо шкарпеток.

Перед святами трохи зібрали грошей: купили олії 5 літрів, цукерок. Цікава історія з цукерками вийшла. Підійшла до хлопців, що продають солодощі. Одного з них знаю. Кажу, а можна дешевше, бо для таких-то цілей, а від пенсії ж не дуже відірвеш. Хлопець каже, піду переговорю з начальством. Приходить і каже, вам зробили знижку. Виходить, на ці гроші 2 ящички цукерок по 4 кг. О, добре, годиться! А він каже, якщо треба вам ще щось, печиво, наприклад, ми теж можемо зробити знижку. Світ не без добрих людей. А одна жінка навіть мене обматюкала, каже, а що ж це ти не признаєшся, шо такою справою займаєшся! Витягла з гаманця 20 гривень і каже: «На! Поки що так. Ще нічого не вторгувала сьогодні».

Ще одна продавчиня каже, а в мене є сорочки чоловікові зайві. Кажу, випери їх добре і давай, передамо.

Але не думайте, що в нас всі такі. Є й такі, що сміються і знущаються.

До мене інколи на вулиці звертаються: «А ти чула, що там-то волонтерам хату зірвали, а там офіс підірвали!». І хочеться інколи так відповісти!

Але зціплю зуби і йду далі. Ми їх називаємо сепаратистами. У нас навіть так і кажуть: Надюшка-сепаратистка і Надюшка наша. Ось взяли і запустили плітку, що Галя Савенкова, яка робить буржуйки, перепродує їх по скаженій ціні. Це таке треба придумати! А це ж ми їй віддали один балон для буржуйок та ще одна бабулечка.

«Та ніякі вони не сепаратисти, – втручається у розмову чоловік Надії Анатоліївни. – вони просто не довіряють цій владі, вони більш радянські люди, які живуть минулим, тоді, коли їм було добре. Але таких, хто проти України, таких мало. Просто багато не розуміє. Хоча є й такі, хто каже, як Путін прийде, то буде краще. Проте добрих і порядних людей значно більше».

В кінці розмови Надія Анатоліївна схаменулася і знову просила її не «піарити», а висловити велику подяку небайдужим людям Кулебівки – Галині Федорівні Савенковій, Наталії Петрівні Роковановій, Тетяні Борисовній Погребняк, Галині Степанівні Гуртовій, а ще багатьом людям, яких вона знає лише за іменами і тим, чиїх імен вона, на жаль, не знає.

Президент України П. Порошенко сказав, що унікальний волонтерський рух спростував традиційне прислів’я, з яким асоціювалися українці: «Моя хата скраю». У родини Романчикових і у людей з активною життєвою позицією на Кулебівці точно хата не з краю. Завдяки таким людям, тисячам і мільйонам в Україні, ця держава має надію на кращу долю. В Біблії написано: «Пусти свій хліб по водам, і через багато днів він повернеться до тебе». Добро, яке ти робиш іншим, повернеться до тебе і до твоєї країни.