Кожен чоловік повинен стати героєм!

Людину по-справжньому можна пізнати тільки опинившись разом у критичній ситуації. Віталій Плахута та Ігор Хорішко – волонтери з Новомосковська  – з когорти тих, хто в екстремальних умовах починає діяти  активніше й рішучіше, ніж зазвичай. 

Кожен чоловік повинен стати героєм!

Як усе починалося

Від перших днів збройного протистояння на сході України, Віталій Плахута чергував на блокпостах під Новомосковськом. Остаточне усвідомлення того, що мирне життя безповоротно закінчилось і настав час для власної відповідальності за долю рідної землі, прийшло, коли Новомосковськ отримав перший «вантаж 200». Саме під час траурних заходів по загиблих земляках Віталій Дмитрович дізнався від міського голови Новомосковська Сергія Мороза, що новобранцям 25-ї десантної бригади за тиждень на передову, а зі зброї та амуніції тільки
автомат.

«Як тільки ситуація на сході почала загострюватись, я, зрозуміло, попросився до хлопців, які організували цілодобове чергування блокпостів на в’їздах до Новомосковська, – розповідає Віталій Плахута. – Але коли почув від Сергія Анатолійовича Мороза про 25-ту бригаду, зрозумів, що вже не має можливості залишатися осторонь. І я беру це питання на себе. Але ж Ви знаєте, аби щось вдалось, треба ніч не поспати. На ранок у мене вже була ідея. Зателефонував усім, хто щиро переймається майбутнім України. Зібралися чоловік 10, обговорили цю ситуацію і поїхали в частину, щоб побачити, чого хлопцям не вистачає».

Саме тоді й склався тандем Віталія Плахути, депутата Новомосковської міської ради, члена групи партії «Відродження», та Ігоря Хорішка, тепер ще й члена громадської організації «Молоде Відродження». Відтоді Віталій Дмитрович бере на себе організаційну роботу, переговори, а Ігор вже все систематизує, оформлює папери, доводить, так би мовити, до ладу.

«Приїхали в частину й побачили, що хлопці голі та босі. Зрозуміли, що роботи багато. Зібрали гроші й закупили бронежилети, всю амуніцію, наколінники, налокітники. Одне, чого не вдалося тоді знайти, – кевларові каски – тоді їх іще ніде не було».

Волонтери – явище феноменальне. Певно, тільки українцям під силу зробити дієздатною армію, яку десятиліттями розвалювали та розкрадали! Для волонтерів безкорислива взаємодопомога – спосіб співіснування, а не банальна фраза. Тож хлопці кинули клич по волонтерських організаціях із проханням допомогти з касками, бо ціна на більш-менш якісні була десь у межах 450 умовних одиниць – дорого, як для волонтерів-початківців. І ось, коли вже майже втратили надію дістати воякам надійний кевларовий захист до відправки на передову, Віталію Дмитровичу зателефонувала  волонтерка Таня Ричкова: «Це ж ви каски просили? – Приїдьте заберіть, безкоштовно!».

Такого швидкого й вдалого вирішення питання ніхто не чекав. Вдалося навіть замість обумовлених 8 отримати 12 гарних кевларових касок.

«По дорозі назад Руслан Калюжний - хлопчина, який і звернувся по допомогу, говорить: «Мабуть є Бог на світі, бо тиждень назад у нас нічого не було, а сьогодні в нас є усе і, навіть, нові суперові каски!» – Віталій Дмитрович говорить емоційно, гаряче так, що ніби робишся причетним до всіх тих пошуків, невдач та успіхів. «Це було за кілька днів до мого 60-річного ювілею, але, знаєте, такі відчуття тоді переповнювали, таке піднесення, що вдалося наших хлопців укомплектувати та захистити як треба, що ні з Днем народження, ні з усіма привітаннями не порівняти!»

Від перших днів збройного протистояння на сході України, Віталій Плахута чергував на блокпостах під Новомосковськом
Від перших днів збройного протистояння на сході України, Віталій Плахута чергував на блокпостах під Новомосковськом

«Не знаю, чи зміг би я сидіти вдома, коли в країні почалася фактично війна. Я не така людина! Однак те значення, яке надала моїм діям онучка, геть змінило й моє ставлення до ситуації. Вона сказала: «Дідуню! Ти - герой! Ти ж ідеш, щоб захищати нас з мамою!». І я тоді зрозумів, що мені подобається ця місія: бути для них героєм, захищати моїх дівчат! А потім я доніс це Ігореві Хорішку, бо кожен чоловік повинен стати героєм для когось. Це дуже особливе відчуття, коли ти робиш щось для людей, не вимагаючи нічого натомість! Це дає крила й таке натхнення, що я готовий ризикувати та робити будь-що тільки для того, щоб повернутись додому й почути від онучки: «Дідулю, ти - найкращий!».

Взагалі, найменша дама в родині Віталія Дмитровича онучка Діана відіграє дуже відчутну роль у волонтерській діяльності.

«Коли ми вперше, зібравши все те добро, поїхали вручати хлопцям, онучка Діаночка в мене питає: «Дідуню, а ти куди?». «До військових, – кажу, –вручати бронежилети та все, що ми для них придбали». - «Так це ж захисники нашої Батьківщини! Зачекай, я зараз!». Приносить мені 15 гривень й говорить: «Купи, будь ласка, нашим захисникам хліба, щоб вони не були голодні, бо тоді у них не буде сили, а так вони поїдять - і будуть сильними!».

Не міг я не виконати таке прохання. Після урочистостей підходжу до старшого лейтенанта й кажу: «Дозвольте виконати доручення моєї онучки – ось вона на свої заощадження купила хліба солдатам, щоб вони мали сили боронити нас від ворога!». Молодий офіцер прийняв мої буханці, я повертаюсь, а у половини гостей сльози на очах».

Відтоді онучка Віталія Плахути стала своєрідним символом волонтерської діяльності діда. Коли вона їде до військових, завжди підфарбовує губки дитячою гігієнічною помадою: «А як же?! Я ж хочу, щоб у них був гарний настрій. Цього не станеться, якщо я буду неохайною!», – із абсолютно серйозним виглядом повідомляє Діана, якщо Віталій Дмитрович підганяє її на виході з дому. За активність цієї юної патріотки у спецбатальйоні «Донбас-Україна» у Віталія Плахути навіть з’явився позивний Дідуля. Символічно вийшло, адже він у певному сенсі дбає про всіх захисників України, які йдуть у бій з нашої новомосковської землі, як про власних дітей.  

Онучка сказала: «Дідуню! Ти - герой! Ти ж ідеш, щоб захищати нас з мамою!». І я тоді зрозумів, що мені подобається ця місія: бути для них героєм, захищати моїх дівчат!
Онучка сказала: «Дідуню! Ти - герой! Ти ж ідеш, щоб захищати нас з мамою!». І я тоді зрозумів, що мені подобається ця місія: бути для них героєм, захищати моїх дівчат!

Справи військові

Відтоді й почалася тривала та продуктивна співпраця з військовими підрозділами, адже у Новомосковському районі їх базується досить багато.

Бійців 25-ї окремої повітряно-десантної бригади благополучно відправили на передову. Хлопці повернулись десь за два тижні й почали опановувати гаубиці, бо з автоматами в тих бойових зіткненнях робити не було чого.

«Ми нашим бійцям і ключі купували і конструктора, колишнього співробітника Південмашу привозили, щоб допоміг воякам створити нове кріплення для великокаліберної зброї на самохідному шасі. У нас є  добрі технарі, задіяли всіх, щоб наші підрозділи мали що протиставити ворогові в бою! Тоді ж тільки почався процес становлення армії. Це нині є обмін досвідом тих, хто вже був там на передовій, і тих, хто ще пороху не нюхав!» – підсумував результати співпраці з підрозділом Віталій Дмитрович. 

Постійно нам допомагає міське керівництво: «Мер Новомосковська Сергій Мороз  присутній всюди! Він завжди в курсі справи. Якщо виникає безвихідь, він завжди допомагає. Щонайменше, робить дзвінки, які допомагають нам вирішити найскладніші завдання».

Після 25-ї окремої повітряно-десантної бригади почали співпрацю з 93-ю механізованою бригадою – допомагали з амуніцією, фактично одягли хлопців на зиму. Начальник штабу 93-ї бригади, полковник Дмитро Губський так охарактеризував співпрацю з нашими героями: «На 99% усі наші прохання, як правило, виконують. Жодного разу не почули у відповідь: «Ні!».

Переважно, це якісь побутові моменти: запчастини для ремонту техніки, газонокосарки подарували, допомогли організувати протипожежні заходи. Віталій Дмитрович допоміг нам налагодити співпрацю з місцевим СБУ – тепер ми ділимося інформацією, допомагаємо один одному у виконанні зав-дань – адже одну справу, фактично, робимо! Буквально кілька днів назад познайомив нас із начальником ДАІ Новомосковська. Домовились про спільне патрулювання. Нещодавно й творчі колективи міста до нас привозили. Це добре допомагає хлопцям психологічно розвантажитись після передової, перевести увагу на мирне життя. Тут в усіх настрій ще тиждень був добрий після того концерту!

Є, звісно, й невирішені питання. Віталій Плахута вже привозив до нас фахівця й ми склали кошторис ремонту казарми. Вона аварійна - хлопців, які повернуться незабаром, немає куди селити! Тепер треба знайти спонсорів чи меценатів, бо 2 мільйони гривень волонтери аж ніяк не назбирають! Чекаємо, хто відгукнеться!».

Із спецбатальйоном «Донбас-Україна» у Віталія Плахути та Ігоря Хорішка взагалі склалися тривалі дружні відносини. Спочатку наші волонтери їм майже з нуля допомагали облаштовуватися на новому місці, бо хлопців викинули у відкрите поле з одними наметами – знайшли для військових ліжка, матраци, пробили 2 свердловини з питною водою, а також знайшли безкоштовно кілька сотень кубічних метрів шлаку, щоб засипати алейки серед суцільної багнюки.

Про співпрацю з новомосковським тандемом волонтерів розповів і командир 46-го окремого батальйону спеціального призначення «Донбас-Україна» ЗСУ, підполковник В’ячеслав Власенко: «Я не можу називати їх волонтерами, це - патріоти з великої літери! Ці люди знайшли способи, як допомогти державі. Ми дислокувалися на 239-му загальновійськовому полігоні під Новомосковськом. Якось Віталій Дмитрович приїхав і запитав, що треба. Особ-ливість нашого полігону: за найменшого дощу - багнюки було по коліно. Він організував завезення шлаку в усе наметове містечко. Постачав продукти, допомагав бронювати автомобілі - привозив метал і ланцюги, підтримував з ремонтом машин.

Ми спілкувались із ним щодня, і я увесь час чекав якогось підступу, якихось забаганок. Коли ж він попросить щось у нас? Так і не попросив! Приїжджали хлопці до нас до останнього дня, аж поки ми змінили місце дислокації. Ми вважали їх одними з нас. Вони теж, можна сказати, несли службу. Приїжджали, отримували завдання і завжди на відмінно виконували його. Плахута і Хорішко - прик-лад патріотизму всій Україні».

Віталій Дмитрович добре обізнаний із ситуацією у військових частинах, тож ми поцікавились, як тепер справи із забезпеченням.

«Звісно, дуже багато проблем, але значно краще, ніж було напочатку. І переважно питання в тому, що хлопців стали професійно навчати! Насамперед навчили виживати, щоб повернутись додому живими! Спочатку в армію брали всіх: викликали на 10 днів, а потім відправляли їх на передову. Люди були розгублені та не готові. Зараз, за свідченням військових комісарів, 90% ідуть добровольці. Це зовсім інше! Йдуть люди, які розуміють, що там відбувається,  готові ризикувати всім, навіть власним життям задля порятунку нашої землі! Це зовсім інша армія!».

«Як тільки ситуація на сході почала загострюватись, я, зрозуміло, попросився до хлопців, які організували цілодобове чергування блокпостів на в’їздах до Новомосковська», – розповідає Віталій Плахута
«Як тільки ситуація на сході почала загострюватись, я, зрозуміло, попросився до хлопців, які організували цілодобове чергування блокпостів на в’їздах до Новомосковська», – розповідає Віталій Плахута

Діяльність у громадських організаціях

Коли з’явились перші поранені земляки - взялися організовувати транспортування до Дніпропетровщини, до наших лікувальних закладів – у нас і рівень надання допомоги вищий, і родичам ближче.

Пізніше стали з’являтись проблеми в демобілізованих із отриманням документів про перебування у зоні АТО, інвалідності тощо.

Тут ініціативу взяв на себе Ігор Хорішко: «Завжди все починається з чогось особистого – чоловік моєї двоюрідної сестри повернувся з війни інвалідом і вже декілька місяців не може отримати пенсію. Згодом виявилось, що таких доволі багато - і ми вирішили створити громадську організацію допомоги воїнам АТО. Нині ще маємо задумку організувати реабілітаційний центр – адже хлопці повертаються з передової іншими людьми! До війни важко звикнути, а відвикнути від неї, повноцінно повернутись до мирного життя, виявляється, значно важче. Саме зараз шукаємо підходяще для центру приміщення».

Ігор під час розмови переважно мовчить, лише зрідка доповнюючи свого старшого товариша: «Якщо чесно, мене досі дивує те, що багато людей живуть, як і жили раніше, вони вважають, що тут війни  немає, в їхньому житті нічого не змінилось, окрім, хіба долар виріс! Люди не розуміють, що буває діяльність не тільки для прибутку, ще є речі важливіші за гроші і земні блага!».

За родом діяльності Ігор Хорішко стикається з багатьма громадськими організаціями, релігійними громадами.

«Завдяки Ігорю склалися відносини з Українською православною церквою Київського патріархату. Священики - дуже мудрі люди, вони просто несуть слово Боже і не потребують поклоніння. Поруч зі священиком ти розумієш, коли ти чиниш правильно, а коли помиляєшся, – говорить Віталій Плахута. – Ми спочатку запрошували святих отців, а потім вони й самі стали виявляти ініціативу. Знаєте на війні немає атеїстів!».

«Батюшка не тільки духовно допомагає, але й матеріально також, – підхоплює Ігор Хорішко. – Вони і хрестики, й іконки, і молитовнички хлопцям на передову доставляють. І коли не вистачає на бронежилети чи тепловізор, дорого дуже, знаходять кошти!».

Молодший член волонтерського тандему вже давно займає активну громадянську позицію, а нещодавно Ігор Хорішко долучився до громадської організації «Молоде Відродження» і так пояснив своє рішення:  «Відродження України – за молоддю, у будь-якому разі!!! Дорогу молодим!».

 

Справи партійні

Як депутат Новомосковської міської ради Віталій Плахута увійшов до групи політичної партії «Відродження». Це була цілком свідома позиція: «Насамперед мене привернуло те, що люди бачать у цій партії вихід. Після Майдану було багато подій, однак люди стали жити гірше, і я теж на собі це відчуваю. Однак, мені здається, революційні методи сьогодні недоречні, бо вже досить кровопролиття. Настав час політичного вирішення конфлікту. А сама ідея «Відродження» дає змогу нам бути причетними до формування майбутнього. І я розумію, що чим більше порядних людей зайде в місцеві органи, тим простіше буде нам створити безпечне й щасливе життя нашим нащадкам! Ось для Ігоря, для моєї онучки Діаночки! Скажімо, медична реформа, яка за попередні кілька років зайшла у глухий кут, як геноцид. Коли закриваються стаціонари, ущільнюються відділення з порушенням санітарних норм, я з цим погодитись не можу. Навіщо ми самі руйнуємо той генофонд, який маємо й який треба було б покращувати! Діти - це ж наше майбутнє! Необхідно відроджувати медицину, промисловість і, насамперед, духовність. Адже нині ми поклоняємося золотому тільцю! Про завтра ніхто не хоче думати! А люди чекають тих, кому повірять! Актуальність тих питань, які сьогодні турбують кожного українця - вони в нас у програмі! Тепер прийшли ми! Ми прийшли з «Молодим Відродженням» і ми даємо їм можливість проявити себе, дали їм ініціативу, свободу, підтримку, що дуже важливо для їхньої діяльності».

 

Життєва позиція

Віталій Плахута вважає, що йому щастило в житті на добрих людей.

«Подивишся на те, що робиться в країні й у світі, і розумієш, що  у тебе є два варіанти: робити  або не робити. Але «не робити» - то вже не наша позиція!

Мені здається, головне, чого треба уникнути зараз: «Розділяй та володарюй. Нам треба триматися разом!» – говорить Віталій Дмитрович.

«І ще, знаєте, мене просто дивує, наскільки змінилась сучасна молодь. Ось моя онучка весь час говорить про війну: «Я б цих росіян за три хвилини  перемогла б – заховалася б у кущах, як стрільнула б один раз - і вони всі повтікали б!». І сміх і гріх! Це ж для нас вони були братами завжди, а тут маля і вже розуміє, що це ворог! А вона ж колись виросте! Невже й справді наші колишні брати хочуть, щоб їх зненавиділо ціле покоління українців?».

Такі люди, як Віталій Плахута та Ігор Хорішко, ніколи не зупиняються на досягнутому. Вони щодня знаходять час та ресурси для допомоги військовим і на передовій і тут, у тилу. Саме з таких небайдужих людей і складається група партії «Відродження» у Новомосковську. Їх усіх об’єднала ідея відродити Україну після всіх потрясінь, які спіткали нашу державу у ці нелегкі часи. І не просто стабілізувати життя українців, а зробити його кращим!