Легенда новомосковського козацтва

Новомосковщина – козацький край, де здавна живе дух свободи. Знати тих, хто жив тут і фактично цей дух творив, не лише цікаво, але й важливо. 

Микита Корж – легендарна особистість. До козацького свята Покрови ми вирішили згадати про того, хто ходив Новомосковською землею і чиїми слідами ми йдемо.

Легенда новомосковського козацтва

Покрова – покровительниця

Свято Покрови було для козаків особливим і найбільшим після Свята Воскресіння та Різдва. Козаки відзначали його 14 жовтня. Цей день був особливим, всі його дуже шанували. На Січі зранку дзвонили дзвони, і козаки збиралися на службу. Священик говорив козакам проповіді, читав Псалтир, Євангеліє, і благословляв на добрі справи та боротьбу з ворогами.

Козаки були дуже богомольними і боялися не виправдати послання священиків. Вони вірили, що на Покрову можна прогнозувати погоду на зиму: якщо піде сніг, то й зима буде зі снігами і заметілями, а якщо на землі лежатиме тільки листя, то зима буде малосніжною, але теплою.

Козаки сподівалися, що Богородиця-Покрова захищатиме їх від ворогів, від татарських стріл і турецьких куль. Тому Покрова зображувалася на іконах із ризою або прапором, яким Богородиця захищає православних воїнів від всілякого лиха. Особливо важливою була освячення зброї на Покрову. Так козаки формували свою релігійну культуру.

Микита Леонтійович Корж прожив довге життя – 104 роки, залишив по собі багато дітей – 7 синів і 4 дочки. Його прямі нащадки і зараз мешкають на Дніпропетровщині та зберігають сімейні перекази з життя відомого пращура.

Микита Леонтійович був не простим козаком, як він скромно зазначав у спогадах. Увесь зміст спогадів, опис подій, очевидцем яких він був, свідчать про розум, освіченість, спостережливість, відмінну пам’ять, довголіття та надзвичайно міцне здоров’я Микити Коржа. Він був непересічною людиною. Цікавість до Микити Коржа як особистості в певній мірі було спричинено і деякою таємничістю, що була йому властива.

Хрещеним батьком Микити Коржа був військовий осавула та полковник Низового війська Запорізького Яків Васильович Качалов з с. Низові Кайдаки. Він забрав Микиту 7-річним хлопчиком з собою на Січ. Молодиком Микита був у свого хресного за джуру, жив при курені, де постійно спілкувався з простими козаками, від яких і проникся духом запорізької вольності. Молодому козаку довелося брати участь в бойових діях, його розповіді про них є свідченнями гарних навичок козацької служби та глибоких знань побуту та традицій запорожців.

Можливо, Микита Корж отримав освіту в січовій школі, про що свідчать його спогади, розказані в живій, цікавій інколи простецькій манері. У подіях травня-червня 1775 року Микита Леонтійович Корж відіграв не останню роль, хоча може і не зовсім героїчну. Як хресник військового осавула Я. Качалова Микита з малих літ був своїм серед кола вищої запорозької старшини, ріс та дорослішав у цьому, досить закритому середовищі. Кажуть, що Микита Корж більше 20 років був «конфідентом» (довіреною людиною) спочатку військового осавула, а згодом кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського.

Микита Корж більше 20 років був «конфідентом» військового осавула
Микита Корж більше 20 років був «конфідентом» військового осавула

Козацькі скарби

Микита Леонтійович був людиною релігійною, відомою своїми добрими вчинками та допомогою церкві. Настоятель Запорозької церкви о. Володимир (Сокальський), що мав великий вплив на Січі завдяки блискучим проповідям, живою, образною українською мовою, закликав козацьку «сірому» не чинити спротиву російським військам, не починати війну з одновірцями.

Немає сумнівів, що Микита Корж усією душею був на стороні запорозької старшини, яка не була зацікавлена у супротиві, що загрожувала війною та, як наслідок, втраті майна. Згодом імператриця оцінила старшин «непротивників». Усі вони були нагороджені офіцерськими чинами, дворянством і землями колишнього Запорозького війська. Не відомо, що отримав Микита Корж, але його хресний батько Яків Омелянович Качалов був призначений у прем’єр-майор (підполковник), отримав грамоту на декілька тисяч десятин землі по Сухій та Малий Сурі, ясна річ, з людьми…

Після ліквідації Запорозької Січі Микита Корж жив більше двадцяти років у слободі Половиця, де й завів сім’ю. Сусідами Коржа були «абшитовані» відставні запорожці Лазар Глоба, Ігнатій Каплун, Андрій Токар і Крошко, фактично, одні з перших мешканців Катеринослава. Разом з колишнім запорозьким осавулом Лазарем Глобою Микита Корж займався розбиттям садів, тих самих, що зараз є міськими парками ім. Т.Г.Шевченка та Лазаря Глоби. Цікавим є спогад Коржа, що в с. Нові Кайдаки на Лазаря Глобу працювало 15 шевців. Так що першим катеринославським осавулом був запорозький осавул у відставці.

Через деякий час Микита Корж поїхав у свій зимівник, що лишився йому у спадок від хресного батька на р.Сура, де він заснував селище Михайлівка. Можливо, Коржу все-таки було затісно в новому дітищі Потьомкіна, його тягнуло в степи.

Корж свої спогади написав у віці 100 років, коли боятися вже немає чого. Цікаво, що вперше їх було опубліковано в періодиці (Журнал Министерства народного просвещения, кн. V1838 н. и кн. ІІ 1839 г.) під назвою «Изустные предания о Новороссийском крае». Немає сумнівів,що «Усні спогади…» були відредаговані архієпископом Гавриилом (Розановим).

Мабуть спогади Коржа містили таку інформацію, що не могли бути опубліковані в ті часи. В цьому випадку цензором стала церква.

В «Історії Нової Січі» А. Скальковського є цікавий факт, що кошовий отаман Калнишевський був неосвіченим. І Микита Корж окрім секретарських функцій, за сімейними переказами був і «за кухаря та знахаря». Дивовижна вечеря, влаштована на честь генерал-поручика П. Текелі, що вразила молодого «могильника» Запорозької Січі була приготована під наглядом та за безпосередньою участю М. Коржа.

Відомим є той факт, що запорожці, якщо не гинули в боях, то жили довге життя, до 80-ти років не втрачали бойових навичок, до самої смерті працювали, а зустрічаючи смерть після 100 років зберігали бадьорість.

Наприклад, кошовий отаман П. Калнишевський в 80 років командував козаками в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр., після знищення Січі був засланий у Соловецький монастир, кинутий в яму, в які провів майже чверть століття та помер у віці 113 років.

 Його могила була розкопана в  1935 році співробітниками НКВД
Його могила була розкопана в 1935 році співробітниками НКВД

Микита Корж, його родичі та близькі прожили більше 100 років. Невже існував запорозький рецепт довголіття та бадьорості? Так, існував і Микита Леонтійович зберігав його. Мова йде про так звану «калганівку», спиртовому настої з більш ніж десяти компонентів (здебільшого корінців, звідки і походить назва), яку приймали запорожці для підтримки життєвого тонусу.

При регулярному використанні «калганівка» служила енергетичним стимулятором, загострювала реакцію, прискорювала реакцію та мислення, надавала козакам багато інших життєво важливих якостей. Готували «калганівку» козацькі «знахарі», рецепт зберігався у великій таємниці, яку відкривали не багатьом. Микита Корж був саме таким.

Серед спогадів старого козака дуже цікавою є розповідь про закладення Преображенського собору під час візиту Катерини ІІ в 1787 р.

До Нових Кайдаків флотилія з 80 кораблів супроводу імператриці йшла по Дніпру. Далі починався 60-ти верста ділянка порогів, імператорська свита мала подолати цю відстань правим берегом Дніпра. Як розповідають сімейні перекази Коржів, одним з провідників царської свити був Микита Корж.

Микита Корж дає яскравий опис пересування крупних кораблів царської флотилії через Ненаситенський поріг запорозькими лоцманами. В очах Катерини ІІ та її челяді це виглядало як героїчний вчинок. Провівши імператорську челядь до Херсона, Микита Корж повернувся додому.

З ім’ям старого запорожця пов’язана ще і така таємнича історія, відлуння якої дійшли і до наших часів та мали жахливі наслідки. Після нападу на Січ ще через п’ятдесят років ходили чутки, що Микита Леонтійович за дорученням козацької старшини, обманувши генерал-поручика П. Текелі, вивіз найбільш цінні реліквії церкви Покрова Пресвятої Богородиці, одного з найбагатших храмів Російської імперії, ставши хранителем козацьких святинь.

Мудра та передбачлива старшина розуміла, що відродження Січі стане можливим лише в далекому майбутньому. Це знайшло своє відображення в народній пісні:

«Боже всемогутній,
Поможи нам з неба.
Зруйнували Запоріжжя,
Колись буде треба».

От чекають на свій час козацькі святині, які колись врятував Микита Корж.

Чи не цим можна пояснити увагу церковних ієрархів до особистості Микити Ліонтійовича? Чутки про захованих старим запорожцем скарбах призвели до того, що його могила була розкопана в 1935 році співробітниками НКВД, але завдяки священику с. Михайлівки о. Серафіму (Тяпочкіну), залишки було перепоховано, і лише нещодавно могилу було приведено в належний стан.

Багато ще загадок є довкола особистості Микити Леонтійовича Коржа, які ще не вирішені й досі. Це завдання, яке мають виконати нащадки цього славетного запорозького козака.