«Ні кроку назад!» - девіз 93-ї механізованої бригади

Це було щиро і переконливо. Без політичного пафосу, трохи історії, трохи сучасності. Полковник 93-ї механізованої бригади, насправді, сказав більше, ніж хотів. 

«Ні кроку назад!» - девіз 93-ї механізованої бригади

На черговій сесії Новомосковської міської ради він розповів про те, як нащадки радянських військових в Україні стають патріотами цієї землі. Про те, що ми переможемо, бо за нами правда і ми на своїй землі. Про мотивованих добровольців, які розуміють, що йдуть на війну, бо це їх внутрішній обов’язок.

Про те, що не володіння російською чи українською мовою визначає, з якого боку фронту ти знаходишся. Це визначає відчуття правди, приналежності до політичної нації, до єдиного народу, незважаючи на етнічне походження. Громадянин України – це той, хто себе таким вважає і доводить це своїми діями.

Виконуючий обов’язки командира вибачався за свій суржик, бо у родині військового не було можливості в школі вив-чати українську мову. Але деякі слова він вимовляв чистою українською, бо такими вони звучать там, де зараз відбувається війна за незалежність.

Це – історичний шанс.

Головне  - не змарнувати його. Такою був основний настрій його промови.

На сесії Новомосковської міської ради були не всі мешканці міста, тому ми пропонуємо вашій увазі основні тези з промови виконуючого обов’язки командира, начальника штабу 93-ї механізованої бригади Збройних сил України, полковника Губського Дмитра Анатолійовича.

Діти радянських військово-службовців - патріоти України

Заздалегідь прошу вибачення за свій суржик. Я з сім’ї військовослужбовців, народився в Німеччині, батько там проходив військову службу. Українську мову не вивчав в школі та університеті. Зіткнувся з її вивчення набагато пізніше. Тому прошу пробачення.

Спілкуючись з людьми, з містом, з районом, почав розуміти, що до війни або, як говорять, до особливого положення, 93-тю бригаду не помічали. Знали, що вийшла якась дивізія з Угорщини, стала в Черкаському, Гвардійському. Більше звертали увагу на 25-ту бригаду.

Мене запросили трохи розповісти про нинішній стан справ у 93-й бригаді. Забігаючи наперед, скажу, що 93-тя бригада була відмобілізована у квітні 2014 року. На той момент бригада налічувала 500 кадрових офіцерів, солдатів та сержантів. І уже в березні  300 людей пішли на кордон Луганської області і перекрили його.

На той момент 93-тя першою відмобілізувалась і стала по кордону Дніпропетровської та Донецької областей і не допустила розповсюдження сепаратизму сюди, на Дніпропетровську область.

Брали участь у звільненні Слов’янська без бою, завдяки роботі командуванню тактичної групи. Нам здали Краматорськ, Дружковку, де військовослужбовці 93-ї бригади встановили державні прапори на площах та адміністративних будівлях.

Складніше було при звільненні Карлівки, Авдіївки, Пісок, розблокуванні Донецького аеропорту.
 

Назва «кіборги», яку ви почули, - це 3-й полк криворізького спецназу, командир Редут, і військовослужбовці моєї бригади, загиблий командир роти, капітан Колодій.

Назва «кіборги», яку ви почули, - це 3-й полк криворізького спецназу, командир Редут, і військовослужбовці моєї бригади, загиблий командир роти, капітан Колодій.

Брали участь у звільненні Дебальцевого. Я командував групуванням. Дійшли ми до Дебальцевого, звільнили Дебальцеве і, спираючись на мої плечі, 95-та бригада брала участь у певних діях в тилу ворога. 

Після Дебальцевого ми стали в зону розвідування між Донецьким та Горлівськім угрупуванням, і зайняли позицію Горлівка-Пантелеймонівка-Авдіївка-Донецький аеропорт.

На даний час ми утримуємо лінію оброни вже 6 місяців. У бійців на передовій з’явився девіз «Ні кроку назад!». Повірте мені, дух бійців, які були призвані в квітні на 10, на 45 діб зборів… усі ви бачили, страйки, які були у мене в Черкаському… 70% бійців зрозуміли, чому вони тут. Більшість після поранень, після реабілітації рвуться назад, тому що там загинули їх товариші.

Зараз я набираю 4-ту хвилю мобілізації. Порівняти той особовий склад, який приходив у квітні-травні, і зараз, це - земля і небо.

Зараз приходять мотивовані добровольці. При цьому одразу скажу про Новомосковський район. Воєнком, полковник Котелевець провів добру роботу, і незважаючи на те, що тут щільність колишніх військовослужбовців Радянського Союзу ще висока, але ваші діти, насправді, патріотичні.

Мотивовані добровольці

Приходять добровольці, всі, хто прийшли по мобілізації, щоб виконати свій обов’язок, усіх відправив у військкомат у резерв. Зараз майже 2000 осіб набрав добровольців.

Якби у мене на початку війни були такі 2000 добровольців, ми б уже давно війну закінчили.

Будучи полковником, водив взводи в бій,  доводилось і таке. Наказ має бути виконаний, сідав на БМП і з бійцями попереду займали опорний пункт, утримували і деблокували колони противника.

Спитаєте, хто там воює? У травні-квітні було багато ідейних, тобто обдурених інформаційною війною. Якщо ви пам’ятаєте, поки ми були зайняті Майданом, у цей час 4-5 людей ГРУ Російської Федерації, ви їх чудово знаєте, зупинятись на цьому не буду, у таких містах, як Слов’янськ, Горлівка, Донецьк, Луганськ зібрали на мітинги людей.

Повірте мені, я жив на Донбасі, служив на Донбасі 8 років, у мене там діти народились, у мене дружина з Горлівки. Я чудово знаю донецький народ.   

Коли я вперше потрапив туди у 1998 році, я думав, що потрапив у минуле століття: ковбойські електрички з дверима, що не зачиняються, безробіття тощо. Підняти народ за 100 грн було нескладно.

Зараз ідейні ті, кого звільнили з в’язниць, їм сказали, що вони так спокутують свою провину. «Ми вас повністю амністуємо, але ви воюйте на нашому боці».

Коли мені під колеса лягала жінка з дитиною, я питав: «Чого ти тут лягла?». «У мене грошей немає. Дали 50 грн, сказали буде йти ваша колона, заблокуйте її», - відповіла. Відвів у бік, дав 2 банки тушонки, сказав, що більше так не треба: «Підійди, скажи, що їсти нічого, ми й так дамо».

Народ був обманутий. Зараз ідейні ті, кого звільнили з в’язниць, їм сказали, що вони так спокутують свою провину. «Ми вас повністю амністуємо, але ви воюйте на нашому боці».

Якщо ви думаєте, що там немає військ Російської Федерації, то вони там. Є військовослужбовці, які були захоплені в Донецькому аеропорту, артилеристи, яких мої бійці супроводжували до Краматорська.

На жаль, якщо ви пам’ятаєте перший обстріл мирного Добропілля, промзони, тоді одна із БМ-21 була захоплена моїми бійцями. Тоді там були документи військової частини з Чеченської республіки.

При звільненні Карлівки, тут сидять 2 бійці з батальйону «Донбас», який брав у цьому участь, підтвердять,  що зустріли там чеченців.

Хто не вірить, можу дати машину супроводу, щоб поїхати на «передок», де бійці самі все розкажуть.

На даний час, дух 93-ї бригади дуже великий, мотивація є. До мене йдуть добровольці, у мене є бійці першого складу батальйону «Донбас», бійці ОУН.

З серпня вони разом зі мною захищають Піски. Є у мене бійці Правого сектора. Разом з Ярошем полковник Мікац звільняли Піски.
На жаль, ця людина (Ярош – прим. ред.) зараз поранений, він їхав до командира бригади і потрапив під артилерійський обстріл. Але його бійці йдуть до мене, укладають контракт і є військовослужбовцями 93-ї бригади.

Мені все одно, звідки вони приходять – ОУН, Правий сектор, Айдар, Дніпро-1 і тд. Якщо особисто спілкуючись, я бачу, що людина – патріот, йде до армії для того, щоб захистити майбутнє своїх дітей, для тих, хто залишився в тилу. Я таких людей беру.

Я бачу, тут є молодь. Хто захоче, будь ласка, - у ряди 93-ї бригади. Приходите до мене, розмовляємо. Даю письмову згоду і через Новомосковсько-Магдалинівський військовий комісаріат набираю добровольців. Не дивлячись на тих, хто по мобілізації.

Нагадую, наш девіз «Ні кроку назад!». Повірте мені, 93-тя бригада своїх позицій не залишить. Той рубіж, який ми захопили, будемо утримувати до останнього.

Ну, а останнього не буде. Правда на нашому боці. Ми у себе вдома. Ми нікого не кликали. А у себе вдома ми самі можемо розібратись, без допомоги сусідньої держави.

Слава Україні!