Ніхто, крім нас – для фронту і для тилу

Вибори, утворення коаліції, так зване перемир’я – це все порожній звук для людей, які перебувають на вістрі реальності. У країні триває війна, хоча акценти у засобах масової інформації останнім часом дещо змінились.

Волонтери відзначають, що потік тих, хто жертвує кошти та допомагає фізично або речами, зменшився. У декого склалась ілюзія, що гострих проблем у наших захисників немає або суттєво поменшало.

Не будемо пояснювати, чому існує така думка. Лише нагадаємо, що  говорити про щось інше, крім війни, ми можемо завдяки тому, що нас зараз захищають.

Захищають, незважаючи на холод, постійні обстріли, нестачу необхідного. Захищають не з примусу, а тому, що знають і відчувають: «ніхто, крім нас».

Найкращим способом віддячити буде прийняти для себе думку «ніхто їм не допоможе, крім нас».

Громадський рух «Рідне місто», про який ми уже писали раніше, допомагає воювати захисникам і може допомогти кожному новомосковцю бути причетним до перемоги.

Ніхто, крім нас – для фронту і для тилу

На фронті треба все

«Берці теплі? Зарядки для ліхтариків? Що ще?», - ми починаємо свою зустріч з Дмитро Резніченком прямо під час його розмови з військовими на передовій.

Волонтерство як явище забезпечує існування нашої армії як такої уже протягом тривалого часу. «Якщо ми попросимо підводний човен, то наші люди його побудують і по Самарі запустять», - жартував підполковник 25-ї бригади, говорячи про подвиги волонтерів.

Але подеколи серед деяких волонтерів і звичайних людей проскакувала думка, що кожен допомагає «своїм». Новомосковці – новомосковцям, жінки – чоловікам, які служать у тій чи іншій бригаді, колеги – колегам тощо.

Хлопці з Новомосковська розвіяли й цей міф. Волонтери допомагають тим, хто потребує, хто на передовій, кому найбільше треба і куди можуть «дістати».

Після повернення 25-ї бригади у місце дислокації замість неї прийшла 128-ма інженерна гірсько-піхотна бригада з Ужгорода.

Дмитро Резніченко, Євген Семенов та інші з «Рідного міста» дізнались про їх потреби, можна сказати, випадково. Хоча нічого випадкового для тих, хто готовий допомогти, не буває.

Усе почалось з поста Дмитра у Facebook, де він написав про те, що побачивши, як в магазині роблять покупки десантники з 25-ї, частково оплатив їх. Тоді й з’явились коментарі, що є ті, про кого всі забули, хто стоїть голий, босий, голодний – 128-ма бригада.

Безумовно, цю інформацію почали перевіряти, хоча першою думкою було терміново готувати і везти гарячу їжу. Від нас до фронту всього 200-300 кілометрів.
Потім почала складатись більш-менш реальна картина потреб 128-ї бригади. Тетяна Ричкова, виводячи 25-ту бригаду, залишила 128-й всі продукти, які у них були, медикаменти та інше.
 

Дмитро Резніченко, Євген Семенов та інші з «Рідного міста» дізнались про їх потреби, можна сказати, випадково. Хоча нічого випадкового для тих, хто готовий допомогти, не буває.
Дмитро Резніченко, Євген Семенов та інші з «Рідного міста» дізнались про їх потреби, можна сказати, випадково. Хоча нічого випадкового для тих, хто готовий допомогти, не буває.

За допомогою медика 25-ї знайшли медика 128-ї, одні люди зводили з іншими, і зрештою став зрозумілий реальний стан речей.

Дещо у хлопців є, але багато чого немає. Та й те, що є, по факту далеко не завжди відповідає тому, що мало би бути. Наприклад, держава видала берці, але вони стандартні, немає різниці, що на вулиці - зима чи літо.

«Давайте нам список, що зможемо, тим допоможемо. Ми ж знаємо, що на фронті все треба», - говорить Дмитро Резніченко.

У першу чергу закривали медичні потреби. Але список необхідного був настільки великий, що самостійно хлопці б не впорались. І знову Тетяна Ричкова підказала, як звернутись до волонтерів, які займаються забезпеченням лікарні Мечникова, військових шпиталів у Дніпропетровську та Черкаському. Усі сказали, що поділяться для передової, чим зможуть.

«Нам завантажили повний Туксон. Рецептурні препарати, шовний матеріал, пінцети, зажими, целокс, інші кровозупинні препарати, бинти. Навантажили міцно, коли дізнались, що це на передову. Медичний список на той момент ми закрили», - говорять хлопці.

Але потреб було все ще багато. Тоді Дмитро та Євген почали шукати контакти із закарпатцями. До того ж в Ужгороді були колеги, які могли підтвердити щирість намірів наших новомосковців. Так у наших волонтерів з’явились контакти з родинами тих, хто служить і не лише із Закарпаття.

Незважаючи на те, що бригада дислокується в Ужгороді, там служать і з Києва, Житомира, Тернополя, з усієї України.

«Нам завантажили повний Туксон. Рецептурні препарати, шовний матеріал, пінцети, зажими, целокс, інші кровозупинні препарати, бинти», - говорять хлопці
«Нам завантажили повний Туксон. Рецептурні препарати, шовний матеріал, пінцети, зажими, целокс, інші кровозупинні препарати, бинти», - говорять хлопці

Коли на хлопців вийшла дружина одного з бійців, попросила гумові чоботи, Євген був якраз в Одесі, де робив закупки по гуртових цінах для аеропорту. Купили й гумові чоботи.
Безумовно, нелогічно було їх відправляти до Києва, щоб потім переправляти на схід.

«А що, ви могли б? Ой, дякую!», - каже дружина бійця.

Хлопці зв’язались з командиром, з ротним. І виявилось, що найгостріша проблема у бійців - вода.

«У нас XXI сторіччя, а там найгостріша потреба у воді, уявляєте?», - кажуть наші волонтери.

Бригада стоїть майже впритул до людських городів, але місцеві води не дадуть. 25-й бригаді трохи і час від часу допомагали.

128-й не дають. Хлопці жартують: «Ми ж западенці».

Місцеве населення, насправді, не дуже допомагає, бо боїться, тому і не підтримує. Наші вйськові навіть почали визначати, коли готується артобстріл. Просто в селі немає жодного вогника. Тобто місцеві знають, що буде обстріл, але ніхто не передає інформацію.

Хоча і зараз є села в Донецькій області, де немає сепаратистів. Просто вийшло все село і сказало: «Валіть!». Вони покрутились танками, постріляли вгору, розвернулись і поїхали. Буває, коли місцеві допомагають нашим воїнам стиха. Бо українська армія поряд, а сусід-сепар ще ближче.

Бригада стоїть майже впритул до людських городів, але місцеві води не дадуть. 25-й бригаді трохи і час від часу допомагали.
Бригада стоїть майже впритул до людських городів, але місцеві води не дадуть. 25-й бригаді трохи і час від часу допомагали.

Допомагають усі

Поїздки у зону проведення АТО – це не військова романтика, а сувора необхідність. Перевірки на блок-постах, звук снарядів, що розриваються, історії про систематичні обстріли, бронежилети на волонтерах.

«До Артемівська без проблем можна було їхати. А вже в Артемівську натягли броніки. Нашими це місто контролюється, але пострілюють там систематично», - розповідають хлопці.
На зворотньому шляху на блок-постах зупиняли тільки для того, щоб спитати, чи немає чого теплого – валянок, штанів, буржуйок. Коли у нас була температура повітря -5С, там
було -12С.

Зараз хлопці з «Рідного міста» займаються виготовленням буржуйок.

Розповідають, що солдати просять в’язані шкарпетки, особливо високі, щоб не спадали. Але раді буль-яким: і махровим, і простим.

Сигарети, кава, чай, засоби для гоління і після гоління, зубні щітки, зубні пасти, теплий одяг (светри, фліси, шкарпетки, штани, шапки), зарядки для мобільних від авто, налобні ліхтарики – те, що треба постійно.

І зараз хлопці уже дають реквізити картки для збору коштів на закупівлі, хоча раніше не наважувались.

«Якщо чесно, то ми просто не тягнемо. Кожна поїздка – по 1,5 тисячі гривень скидаємось. А потреби військових не зменшуються», - пояснюють вони.

«Наприклад, якщо закривати потреби по валянках, то їх собівартість 65 грн і 25 грн калоші. 90 грн – і це не найкращий варіант, а нам треба на 60 людей. Ми можемо пошити теплий одяг там, де роблять спецодяг, але навіть якщо по 400 грн комплект буде, то на 60 людей – 24 тисячі. Це космічні суми для нас», - підкреслюють вони.

Хоча хлопці не нарікають. Знають, що зараз допомагають усі.

Вони навіть возили на передову торт, який приготували мама з сином, бо там у 93-й служить голова родини.  Вони попросили привезти фото, як підтвердження доставки. Наші хлопці і доставили, і відзвітували.

Вони навіть возили на передову торт, який приготували мама з сином, бо там у 93-й служить голова родини
Вони навіть возили на передову торт, який приготували мама з сином, бо там у 93-й служить голова родини

Наступного разу до наших вони поїдуть, коли «поварять» буржуйки. Десь тиждень-два.

«Коли знаєш, що ти комусь потрібен, страху немає. Є два варіанти: або йти воювати, або допомагати тим, хто воює. Я в руках не тримав автомат, тут від мене зараз може бути більше толку. А якщо буде треба, то я й автомат візьму», - пояснює Дмитро.

«Нам чоловік віком за 40 років говорив, що «якби не ви, ми б давно вдома були. Ми заради вас тут. Ні уряд, ні полковники – нічого нас не тримає. Що може загрожувати? Гауптвахта? Це значить сидіти в частині, в теплі. Ми стоїмо за свій народ, поки є ви і такі, як ви». І Відмовити таким людям не можна, змусити чекати – теж», - додає Євген.

ВДВ-шники говорять: «Якщо не ми, то хто». Прості люди мають думати: «Якщо не ми, то хто ж допоможе».

Матеріальна допомога. Допомогу для військових можна принести особисто за адресою м. Новомосковськ вул. Леніна, д.12 офіс №2 Рекламна агенція «ФОРМАТ» (будівля колишнього готелю, навпроти музшколи), контактна особа Анна. 

Грошова допомога. Гроші можна перерахувати на картку ПриватБанку 4731 2171 0308 4966 - Дмитро Резніченко.

Координатори. Уточнювати потреби можна за вказанами телефонами: (050) 99 22 677 - Євген, (067) 72 23 924 - Дмитро.

Перелік актуальних потреб:

  • Термоси 1,5-2 літри – 10 шт.,
  • Зарядки для мобільних від автомобільного прикурювала на 24  V - 10 шт,
  • Лампочки 24 V автомобільні, на габарити і поворотники,
  • Силікон або герметик,
  • 60 метрів гумових прокладок,
  • Каністри для води, 10 літрів – 7 шт.,
  • Робочий одяг великого розміру,
  • Ліхтарики налобні (не яскраві + батарейки), 15 шт.,
  • Каністри, 20 літрів,
  • Ковдри, матраци,
  • Вода питна.

Інформація в інтернет. Слідкувати за оновленнями на сторінці руху у Facebook: https://www.facebook.com/ridnemistonovomoskovsk