Тетяна Губа. Вічна пам’ять

4 січня з життя пішла одна з найбільш яскравих, сповнених життя та любові до людей жінка – Тетяна Іванівна Губа.

У 2012 році вона очолила Територіальний центр. Тоді ми записали з Тетяною Іванівною коротке інтерв’ю. Зараз, згадуючи, які грандіозні плани були у неї попереду, як багато їй вдалось здійснити, скільком людям вона змогла допомогти, зрозуміло, що ті слова були для неї абсолютно щирими. Редакція «Новомосковськ сьогодні» пропонує своїм читачам разом згадати, як трохи більше, ніж за 2 роки Тетяна Губа змогла обдарувати своєю життєрадісністю, ентузіазмом та добротою величезну кількістю людей, а не лише своїх рідних та близьких.

Тетяна Губа. Вічна пам’ять

У Новомосковську - новий друг пенсіонерів та самотніх людей

НС: Тетяно Іванівно, скажіть, будь ласка, де ви працювали раніше, до запрошення на посаду директора територіального центру?

Тетяна Губа: Я була приватним підприємцем, усе життя, з 16 років, працювала в торгівлі. Але зараз вирішила закрити підприємницьку діяльність і повністю присвятити себе цій роботі. Хоча я не є державним службовцем, а лише посадовою особою. Тобто закон дозволяє мені поєднувати обидві роботи. Але я не хочу по-перше, будь-яких закидів про те, що поєдную соціальну роботу з підприємницькою, а по-друге, я хочу повністю присвятити себе роботі і допомозі людям, які цього найбільше потребують.

НС: З чого ви почали роботу, про що найперше дізнались?

Тетяна Губа: Я знала, що Новомосковський територіальний центр один з найкращих в області. Безумовно, для мене головним є підтримка його високого рівня і подальший розвиток.

Я збираюсь гідно продовжувати ту роботу, яку почали мої попередники.

НС: Ви одразу погодились обійняти цю посаду, коли вам запропонували?

Тетяна Губа: Одразу. Я вважаю, що нічого роздумувати, коли треба допомагати людям. У багатьох є соціальний стереотип, що працювати у терцентрі має теж людина непрацездатна, з обмеженими можливостями тощо. Я хочу власним прикладом показати, що активні, енергійні і життєрадісні люди зможуть поділись часткою цих своїх якостей на користь тих, хто цього потребує. Я чітко бачу тут свою роль. Я тут, як піонервожата. Тільки піонервожаті мають допомогти зорієнтуватись дітям у майже дорослому житті, але без батьків. А ми тут, у терцентрі, повинні допомогти людям адаптуватись до інших змін у їхньому житті. Не робити з цього додаткової трагедії, а допомагати гідно жити у похилому віці, з особливими потребами

НС: Яка у вас глобальна мета?

Тетяна Губа: Більше за все я б хотіла, щоби не було потреби у наших терцентрах. Щоб не було самотніх людей, щоб люди з особливими потребами могли жити, не помічаючи своєї відмінності від інших, щоб старші люди старіли в люблячих родинах і не знали, що таке самотність.

На жаль, поки це мрія, а не план до дій. У всіх цивілізованих країнах населення старішає, і Україна не виняток. Думаю, що усім соціальним працівникам правильно було б будувати роботу таким чином, щоби якомога більше людей включати в процес надання допомоги соціально незахищеним людям. Взаємодія, підтримка, спільна робота – це те, що нам треба розвивати в цілому у суспільстві і, безумовно, серед людей старших вікових груп.

Кожна проблема потребує свого рішення. Усі знають, наскільки для людей важливе спілкування, відчуття, що тебе потребують, що ти ще значимий. Я сподіваюсь, що наш територіальний центр буде місцем, де кожен знайде для себе віддушину, не тільки отримає допомогу, але й поцікавиться, кому міг би допомогти. Я би назвала це територією взаємодопомоги. А потім, може б і на все місто поширилось. Люди ж у нас добрі, тільки не завжди знають, де і як можна створити свою часточку добра. Наше завдання – підказати, де можна реалізувати себе, допомагаючи іншим, об’єднати громаду міста для спільного творення добра.