Вона примножує славу Новомосковська

Під подібною назвою вийшла серія книг авторства Емми Шаповалової про видатних людей, які жили, працювали чи в якийсь інший спосіб були дотичні до створення сучасного Новомосковська. Однак і сама Емма Олексіївна - людина, яка невтомною працею змінює Новомосковськ сьогодні, робить місто і нас, її сучасників, кращими! 

Вона примножує славу Новомосковська

Про життя Емми Олексіївни Шаповалової вже давно час зняти кінокартину. Адже всі трагічні сторінки новітньої історії України залишили відбиток на непростій  долі цієї тендітної жінки. Усе життя вона викладала українську мову, плекала її чистоту, поширювала рідне слово, боролася за права політв’язнів комуністичного режиму.

Осягнути життєву позицію цієї невтомної жінки, можна тільки  дізнав-шись її біографію. Народилась Емма Олексіївна в далекому Туркменістані, куди за політичні погляди було заслано її батька, а мати, незважаючи на те, що була при надії, поїхала за чоловіком у далекий невідомий край. Ім’я Емма дівчинка отримала не випадково, а на честь німкені, яка працювала в таборі для політв’язнів і час від часу допомагала зв’язуватись між собою батькам нашої героїні. Згодом матір з двома дітьми повернулася на Дніпропетровщину, а батька із заслання відправили на фронт у складі штрафного батальйону. На щастя, батькові Олексію Романовичу вдалося повернутися живим, і після війни родина оселилась у селі Зайці Синельниківського району.

Голодну зиму 1947-го родина Емми пережила без втрат, їй тоді було вісім рочків, і вона запам’ятала тільки те, що довго не бачила у школі однокласницю, яка жила неподалік. Тоді мама запропонувала відвідати подругу Емми.

«Ще коли ми підходили до їхньої землянки, мене вразив неприємний запах, який було чутно. Та коли ми відчинили двері… У мене досі перед очима розпухле тіло посеред долівки, я навіть не впізнала в ньому свою подругу…». Відтоді жінка дуже уважно ставиться до їжі, втім як і до всього, з чим стикається. Емма Олексіївна дбайливо береже спогади про всіх своїх друзів, про рідних і, звісно, про чоловіка.

Історія їхнього кохання почалася ще в школі. Емма, хоч і не була відмінницею, закінчила школу з добрими оцінками і пішла працювати старшою піонервожатою. Саме тоді вона зустріла свого Григорія. Він, хоч як дивно, ще навчався в старших класах. Тоді, в повоєнні роки, діти не мали змоги навчатись відповідно до свого віку, і старший за Емму на два роки Григорій був школярем, але це не завадило молодим людям зберегти свої почуття. Емма дочекалась, коли її обранець закінчить середню школу, і вони вступили до навчальних закладів. Емма – до університету на курс української філології, Григорій - до фізкультурного технікуму. Щодня, не чекаючи відповіді, писали вони одне одному листи-щоденники. Не змовляючись зберігали кожен у себе свою романтичну переписку. Через багато років саме ці листи стануть порятунком у тяжку мить для Емми Олексіївни.

Та про все за порядком. Закінчивши університет, молода спеціалістка отримала направлення на роботу до Солонянського району. В одній школі не знайшлося роботи для молодої сім’ї, тож чоловік їздив прищеплювати дітям фізичну культуру за вісім кілометрів.

Саме в той час народився первісток Емми та Григорія - Ігор. Молоді батьки шанували українські традиції, виховувались у побожних родинах, тому вирішили охрестити маля. Про цей факт довідались у школі і запропонували молодій вчительці української мови написати заяву про звільнення за власним бажанням або директор буде вимушена повідомити в обласне управління освіти. Того часу це означало, що викладацька діяльність буде припинена назавжди.

Молода родина вирішує переїхати до Новомосковська і розпочати все заново. Подружжю навіть вдалося знайти місце в одній школі, щоправда, для Емми Олексіївни не знайшлось посади викладача української мови, але щоб бути поруч із коханим, вона погоджується викладати у молодших класах.

Та невтомна й допитлива Емма не погодилась зі звичайною програмою, а почала навчати дітей читати за власною методикою. Тож її учні першого класу вже наприкінці другої четверті читали так гарно, що доходило і до «товстих книжок» - збірників казок.

Невдовзі її досвідом зацікавилися методисти міського відділу освіти. «Навіть сьогодні, коли спостерігаю, як первачків навчають читати, впізнаю свої знахідки того періоду», - скромно зазначає Емма Олексіївна.

Після того досвіду молоду вчительку запросили працювати методистом у міський відділ освіти. Там Емма Олексіївна потоваришувала з науковцями інших навчальних закладів, які часто зустрічались на спільних конференціях.

В аспірантуру нашу героїню, можна сказати, вмовили вступити її подруга - талановита актриса і педагог Клавдія Фролова, та чоловік, який, попри те, що діти були ще порівняно малі, наполіг, щоб Емма не зупинялась у своєму розвитку, а продовжувала розвиватись і зростати. Але не кожній людині так щастить – усе життя займатись улюбленою справою.

Емма Олексіївна вступила на заочне відділення Київського інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка. Проблеми підстерігали там, де їх ніхто не очікував: коли наукова робота вже була написана, звісно, ж українською мовою, виявилося, що захищати її можна тільки російською. Емма Олексіївна завжди була національно свідомою і патріотично налаш-тованою громадянкою, тому вирішила захищати своє право на наукову роботу мовою оригіналу. У пошуку справедливості Емма Олексіївна дійшла аж до Міністерства освіти СРСР: «А мені як кинули дисертацію на стіл і говорять: Нет такого языка– украинский! И никогда не было! Защищайтесь на русском!». Та це не зупинило нашу героїню - довелось переписати роботу і захищати наукову працю «Концепції сприйняття природи в українській радянській літературі» російською мовою.

У 1985 році Емма Шаповалова здобула ступінь кандидата філологічних наук, а розроблена нею методика аналізу художнього твору через естетичне сприйняття привернула до себе увагу фахівців інституту підвищення кваліфікації вчителів. Було розроб-лено програму на основі її досвіду і запропоновано всім викладачам української мови. Більш того, Емму Олексіївну запросили виступити на зустрічі Спілки письменників, щоб вона – молодий науковець - розповіла досвідченим письменникам, як краще писати художні твори, щоб діти адекватно сприймали таку літературу.

Емма Шаповал ніколи не обмежувалась у своїй роботі винятково запропонованою програмою, тому часто зверталася до творів, ще не допущених офіційно до вивчення в школі. Багато прикладів вона наводила із забороненого на той час «Собору» Олеся Гончара. Письменник був присутній на тій зустрічі, він похвалив Емму Олексіївну за сміливість і запросив у гості. «Що мене вразило – скромність! Він уже був лауреатом багатьох премій, мав двох дітей, велику п’ятикімнатну квартиру, але наскільки стримано був обставлений його кабінет», - поринає у спогади моя співрозмовниця. Відтоді Олесь Гончар нерідко навідував земляків у Новомосковську, завдяки цьому знайомству і Емма Олексіївна стала частиною світу письменників та поетів. Вона з юних років складала вірші, але серйозно поставилась до цієї справи і видала, нарешті, першу збірку своїх віршів, тільки після трагічних подій у своєму житті.

У 1993 році помер тато поетеси. За все своє життя він не розповідав доньці ні про те, що він був репресований, ні про заслання до Туркменістану. Просто виховував своїх дітей у дусі патріотизму та національної свідомості. А перед смертю розповів про всі лихоліття сталінської епохи, про Голодомор 1932-33 років. Емма Олексіївна важко пережила смерть тата, але коли за два роки раптово помер чоловік, Емма Шаповалова перенесла інсульт і втратила пам’ять. Вона не могла згадати нічого з того, що було до смерті чоловіка, лише похорон і невимовне горе, яке лягало на папері сумними рядками її поезій. Випадково вона знайшла старі листи, їх вона з коханим писали одне одному в студентські роки. Вони писали щодня, ділячись своїми почуттями і думками! Так само, день за днем, через багато років Емма Олексіївна відновила у своїй пам’яті юність і всі найтепліші спогади свого життя.

З того часу Емма Олексіївна Шаповалова – беззмінний лідер Новомосковського товариства «Просвіта», письменниця і поетеса, а ще - невтомний громадський діяч. Нині вона активно працює для відтворення історичного обличчя Новомосковська, допомагає громадській комісії з перейменування вулиць визначити справжню цінність історичних назв вулиць, знайомить нас, сучасників, із людьми, які своєю працею створили наше місто саме таким, яким ми бачимо його сьогодні.

Поема Емми Олексіївни – це крик душі.

Ми наведемо лише кілька уривків з її твору.

Ліквідуємо назви міст,
сіл, площ, вулиць,
Що носили імена
комуністів – злодіїв, вбивць,
Поколінням історичну
пам’ять повернімо,
Іменами справжніх
героїв-патріотів назовімо!

***

А Кіров, Кіровськ, Кіровоград…
Присвоїти ім’я ловеласа-вбивці –
Це, звичайно, рішення сталінських рад.
У нас на Самарі зрозуміли,
Ім’я будинку культури Кірова змінили,
Освятили клуб іменем Олеся Гончара,
Глашатая «Собору душ» і «Собору» автора,
Дали назву імені Великої людини,
Що словом і ділом служила для України.

 

***

Бої у Донбасі ще раз переконали,
Який «руський мир», які в окупанта ідеали.
Зірвімо, як ядовиту омелу з тополі,
Окупаційні символи залежної долі.