Згадаємо поіменно...

«Час невблаганно перегортає сторінки календаря життя. І знову була дата – 15 лютого... 15 лютого 1989 року закінчилася та війна, війна, яка й досі відлунює тривожним дзвоном у пам’яті тих, хто пройшов через горнило Афганістану, у тих, чиї рідні не повернулися з того пекла. Серце стискається від болю, коли згадуєш солдат, які, виконуючи наказ Батьківщини, пройшли важкими дорогами чужої країни і навіки залишилися молодими... За кожним – доля, життєвий подвиг, крок у безсмертя. У страхітливому полум’ї війни народжувалася нова плеяда героїв.

Згадаємо поіменно...

Згадаємо поіменно своїх земляків, які віддали життя за щастя чужого народу, за те, щоб не горіло полум’я війни на нашій планеті:
Євген Аністратенко, Володимир Малюк, Геннадій Шаповалов, Сергій Шульга, Віктор Петровський, Станіслав Юрченко, Ігор Малютін, Микола Хом’яков, Олег Свита, Сергій Колихаєв, Олег Овчаренко, Олександр Харченко, Микола Ведмідь:

«Хвилина мовчання...
Пекуча й терпка, як сльоза.
Хвилина мовчання –
В ній – наша любов і гроза.
Як пам’ять полеглих,

Священна хвилина мовчання...», – так розпочалася виховна година в СЗШ № 13 I-II cтупенів міста Новомосковська, яку спільними зусиллями підготували вчитель історії Покуса Альона Петрівна і вчитель української мови та літератури Седченко Поліна Степанівна. Учні 6-го та 9-А класів розповіли про земляків, що не повернулися з тієї війни (розповідь супроводжуваласяся презентацією на основі фотоматеріалів, люб’язно наданих Радою ветеранів Афганістану м. Новомосковська та Новомосковського району).

Пішли вони з життя недолюбивши, недопаливши останньої цигарки... Страшно, мабуть, було вмирати там, на чужій землі, 19-ти та 20-річним нашим землякам. Але ще страшнішим було для них не виконати бойове завдання, залишити бойових товаришів без вогневої підтримки. Були в нагороду героям і ордени, і медалі. Та найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя.

А далі учні говорили про воїнів-афганців – випускників 13-ої школи: Антоненка Олега Михайловича, Балабана Сергія Миколайовича, Малишка Геннадія Миколайовича, Самойленка Леоніда Олексійовича, Фалюша Валерія Борисовича і випускника СШ №12 Шевченка Олександра Яковича. Про кожного з них було сказано багато добрих слів, озвучено найяскравіші епізоди з бойового життя. Переглядали старі фотографії, влаштували «екскурсію в Афганістан у 80-ті роки», опираючись на малюнки самобутнього солдата-художника Балабана С. М. Вражало те, що учні так близько сприйняли до серця скупі розповіді ветеранів і так схвильовано відтворювали їх своїми дитячими голосами...

На превеликий жаль, всі воїни-афганці надзвичайно небагатослівні, скупі відомості про їхній бойовий шлях учителям при підготовці заходу доводилося буквально «витягувати кліщами» з них. Можливо, колись зберуться ветерани з духом і напишуть спогади для своїх нащадків, щоб ті знали, якими були їхні діди, чию юність обпалила афганська війна...

Воїнів-афганців часто називають солдатами чужої війни. І досі залишаються відкритими питання: чи потрібно було вводити радянські війська в Афганістан, в країну, що воює вже тисячоліття, і яку ніхто і ніколи не спромігся завоювати? Чи всі полонені повернулися на Батьківщину? Чи прийшла якась нова звістка рідним тих, про кого написали: «Ваш син (чоловік) пропав безвісти»?

«Ми низько вклоняємось тим, хто не прийшов із тієї війни, і радіємо за тих, хто повернувся. Дорогі наші афганці! Вас не подолали найсуворіші випробування війни, ви пам’ятаєте все, що було, хоча й не любите про це розповідати. І ми не повинні забувати, що була така сторінка в життєвій книзі нашого народу.

Благаю, кричу я – війні вже повік не бувати!», – на цій високій ноті закінчився Урок пам’яті, та учні все не відходили від своїх гостей – Балабана Сергія Миколайовича та Шевченка Олександра Яковича, фотографувалися, щось там їм щебетали менші. А на столі тихенько хиталося полум’я свічечок біля портретів полеглих героїв...

Рада ветеранів Афганістану м. Новомосковська та Новомосковського району