Хлопчик, який пише вірші

До нас у редакцію “НС” часто надсилають вірші. Але цей вірш привернув нашу увагу не лише своєю проникливістю, але й віком автора, якому лише 11 років. Святослав Адаменко цього року закінчив 5-й клас однієї з новомосковських шкіл. Нам захотілося поспілкуватися із хлопчиком, який так загострено сприймає сучасні події, які відбуваються в Україні. 

Проте інтерв’ю з юним автором нас вразило ще більше. В ньому переплелелись по-дорослому серйозні роздуми, щирість і дещо по-дитячому наївне сприйняття світу. Ми отримали реальне задоволення від спілкування з цікавим співбесідником, і сподіваємося, що наші читачі теж розділять наші почуття. А оскільки наш співбесідник має наскільки ніжний вік, то його супроводжувала бабуся Ася Павлівна Адаменко, яка теж  взяла участь у нашій бесіді. Її роль у розвитку обдарованої дитини надзвичайно велика, оскільки саме вона записує спонтанні прояви творчості онука в простий шкільний зошит, хоч іноді скаржиться на свій нерозбірливий почерк медичного працівника. Вразило нас також і те, що хлопчина розмовляв надзвичайно чистою українською мовою, і щоб донести всю своєрідність його мовлення, ми вдалися до мінімальних правок його мови і перебігу  нашого інтерв’ю.

Хлопчик, який пише вірші

Святославе, коли ти почав писати вірші?

Десь у другому класі. Я почав читати Шевченка, і мені так сподобалася його творчість, що я сам став писати вірші.

Ти сам став читати Шевченка, чи ви в школі вивчали творчість поета?

Спочатку нам в школі розказали, хто це такий, а потім я зацікавився і почав читати сам. Взяв книжки і мені дуже сподобалось те, що і як писав Кобзар.

Але у Шевченка дуже сумні вірші, наприклад, про кріпацьку долю. Чим вони тобі сподобалися?

Тим, що там розповідається про те, що Україна повинна бути вільною.

А ти знаєш, що весь цей рік святкують 200-річчя Шевченка? У вас у школі були якісь заходи?

У нас цій події була присвячена виховна година.

В часи Шевченка Україна не була вільною. Чому зараз, на 23 році незалежності держави  важливо, щоб Україна була вільною?

Тому що зараз в Україні твориться анархія, відсутнє правосуддя,  нас захоплюють, окупують і хочеться, щоб це все закінчилося і Україна почала процвітати.

А ти слідкуєш за новинами, дивишся те, що відбувається?

Слідкую за новинами, бачу, як багато людей гине.  Це дуже сумно.

А твої друзі теж слідкують за новинами, у тебе є друзі, з якими ти можеш поговорити про те, що відбувається? Чи дітей це не цікавить?

В мене є один товариш, з яким ми обговорюємо політичні події.Це мій найкращий друг, ми в один клас ходимо.

Бабуся: Наші родичі стогнуть там у Криму.  В мене там рідня чоловіка живе. Ми кожного літа раніше їздили в Євпаторію.

І що кажуть родичі, як там у них обстановка?

У них там розлетілося все пополам. Брат чоловіка народився на Дніпропетровщині, а його жінка із Пермської області. І вона із старшим сином в перших рядах побігла отримувати російські паспорти. На брата жалілась: «Он паспорт получать не хочет, и пенсию в русских рублях получать не стемится. И если его тут ничего не устраивает, пусть приезжает к вам и там живет».  А я їй кажу: «А як ти собі уявляєш, у центрі Євпаторії 4-х кімнатна квартира,  ви платите 25 відсотків за квартиру, тому що твій чоловік учасник бойових дій.  Ти сама за це будеш сплачувати?». «Вот Путин нам пообещал большую пенсию..!!”  А отримала пенсію на 120 грн більшу, і заквоктала. Я нещодавно розмовляла з братом чоловіка, питала, як там у них справи, а він мені каже, що звик щоранку істи вівсянку, обійшов все місто і не знайшов її, полиці порожні, ціни скажені. Стараємося поменше виходити на вулицю, відповів.  В них є два сини, і коли старший приїздив до бабусі у Синельникове, а він в російську школу ходив в Криму, і коли старенька бабуся щось не розуміла, то мій чоловік поросив звернутися до неї українською мовою. Малий гордо відповів: «Я живу в Крыму, а Крым – это не Украина». Так що це у нього змалечку.  А менший їх син, навпаки, сказав, що піде в партизани до татар.  В нього багато друзів серед татар і він підтримує лінію батька. Отак, навпіл поділилася сім’я.  Невістка запрошувала відпочивати цього літа до Криму, каже, що нам там буде добре, людей-бо ж мало. А я відповідаю, що не маю бажання засмагати під дулами автоматів і не приїду принципово.

Святославе, я знаю, що ти не тільки вірші пишеш, а й займаєшся спортом?

Так, я займаюся спортом, різними видами: футболом, греблею, айкідо, в цирковій студії теж був.

Це одночасно чи по черзі?

Одночасно відвідував циркову студію і футбол, а потім разом футбол і айкідо. А  зараз в мене актуальна гребля.

Бабуся: Треба м’язи підкачати нам трохи.

Як ти визначався  з видами спорту, що тебе цікавило?

Що подобалося, те й вибирав.

Тебе батьки підтримували у твоїх побажаннях?

Вибираю сам, але й батьки мене теж підтримують.

А ти з татом разом якимось видом спорту займаєшся?

Зараз ні, бо тато так на роботі натренується.

Хто в тебе тато?

Міліціонер.

Зараз тату складно працювати?

Ні, йому там у Дніпропетровську не складно. Казав, що як вибирали президента, то тоді було складно, а тепер, ні.

А мама де працює?

Продавчинею тут, у Новомосковську.

У тебе є брати чи сестри?

Сестра старша.

А як сестра ставиться до твоїх віршів? Вона читає їх?

Та вона  знає, що я пишу вірші, але не чув, щоб вона якось їх коментувала.

Ти хотів би, щоб твої вірші читали інші люди, чи це в тебе просто поклик душі? Наскільки це для тебе серйозно?

Важко сказати.  Мені б звичайно хотілося, щоб мої вірші цінували: але я абсолютної слави не домагаюсь.

Хотів би ти видати власну книжку?

Не знаю. Про це треба ще подумати.

А що для тебе важливіше: спорт чи поезія?

Важко сказати.

А тобі гребля подобається? Ти добре плаваєш?

Дуже подобається і плаваю я непогано.

А як ти вчишся у школі?

Нормально.  Не відмінник – “хорошист”

Які предмети тобі подобаються?

Мені подобається декілька предметів. Але особливо цікавить історія, і вчитель цікавий, і предмет подобається. Історію я, мабуть, ще в дитячому садочку почав любити. Почав читати книжки на історичну тематику.

А ти взагалі любиш читати книжки? Що ти зараз читаєш?

Зараз я читаю книжку, як хлопчик з нашого часу попав у середньовіччя. Книга Володимира Рутківського. Мені  ще сподобалася його книжка “Джури козака Швайки”.  Це відомий сучасний український автор.

Де тобі купують сучасні українські книжки?

Бабуся- член книжкового клубу, а папа у Дніпропетровську десь купує.

На руці у Святослава плетені браслети з жовто-юлакитних стрічок.

Це ти сам займаєшся хендмейдом?

Ні, це тато мені сплів.

Бабуся: Мені теж Святослав ось зробив жовто-блакитний бантик, я ношу його на сумці. І на одну сумку зробив, і на іншу. Мене інколи питають, чи не боюся я з ним ходити. Кажу, а чого мені боятися, я в себе вдома.

А як твоя сестра, Святославе,  ставиться до політики?

Не дуже, в неї дитинка маленька. Сестрі вже 25 років. Я вже дядько. Моєму племіннику 4 рочки.

Ти займаєшся вихованням свого племінника?

Інколи. Час від часу. Книжки читаю, малювать його вчу.

Йому подобається?

Не дуже.

А тобі?

Мені подобається, я навіть трохи ходив у студію малювання до академії мистецтв у палаці металургів.

В тебе такий серйозний підхід до життя, такі дорослі погляди...

Це на перший погляд так здається.

Ти ж серйозно цікавишся історією України?

Не тільки України, а й всесвітньою історією.

А який для тебе найбільш цікавий період в історії?

Важко сказати, мабуть десь між епохою середньовіччя і епохою ренесансу. Це - золота середина. Цікаві історичні події відбувалися тоді, як Європа майже вся не загинула від хвороби чуми.  І зараз у сьогоденні теж цікаві події відбуваються.

Борцям – Небесній сотні

Україно, моя любо, що з тобою сталось?
На Майдані волелюбні людоньки зібрались.
Не сподобалось катам це , “птахів” напустили
Сірі тіні налетіли, як звірі, побили.

Посміхалися “князьки”, гореньку раділи.
Вже подумали вони – сміливців скорили.
Вранці ж встали та здригнулись, убогі поганці,
В них під вікнами стоять сміливі майданці.

Не злякались хлопці смерті, дивились їй в очі;
Билися за Україну довгі дні і ночі.
Розривали їм серця кулі “беркутині”,
Помираючи, шептали: “Слава Україні!”

Розлилась гаряча кров на крижаній бруківці,
За свободу гинули мужні українці.
З неба янголи спустились, душі їх забрали,
А у рідній стороні матері ридали.

Піднімаючись з колін, люди сміло бились.
Перемогу здобули, славою покрились.
Їм загиблії герої з небес посміхались,
Бачили, що в Україну воля поверталась.

Cвятослав Адаменко

В історії кажуть багато що повторюється... чи ти вважаєш, що не можливо накласти події сьогодення на минулі події?

Помилки, які робили попередники, я вважаю, повинні вчити наступників.

Ти так логічно і раціонально викладаєш свої думки, А що у тебе спільного з однолітками? Може, ти вчителям разом якісь капості робите?

Ні, мені не дуже подобається, коли не поважають вчителів.

Як виявляється неповага дітей до вчителів?

Ну, перебивають, не сприймають зауважень вчителів. У нас був один випадок, коли до нас прийшли молоді вчителі, то один хлопчик не послухався, бігав по класу, його ловили. Закінчилося тим, що щоденник полетів у вікно.

Може, це тому, що вчителі не дуже зацікавлюють предметом дітей?

Та ні, вчителі у нас нормальні, вони заслуговують на повагу. Просто у нас мажорів багато у класі.

А хто такі мажори?

Діти, батьки яких свої фірми тримають, на машинах великих приїздять. Я пам’ятаю, як у молодшій школі, поставлять свої автівки, вони заважають, ніяк пройти до школи. Мабуть, якби було можливо, то вони б і в туалет на машині заїжджали б. Діти дорогими речами хизуються один поперед одним.

А ти вже вирішив, чим будеш займатися після закінчення школи?

Мабуть, що так. Може щось і зміниться, але  я думаю, що напевно я буду лікарем. Не можу дочекатися, коли розпочнеться викладання хімії, фізики, біології.

За прикладом бабусі?

Ні, бабуся, медсестра, а я хочу бути хірургом.

Ти хоч раз в лікарні лежав?

Ні, в лікарні жодного разу не був. Якщо не враховувати профілактику.

А ти уявляєш, що таке бути хірургом? Це ж кров, гній, бруд....

Мене це не дуже лякає.  Але комусь потрібно рятувати людей.

Але ж, послухай, твій потяг до літератури, мистецтва, знання історії,  заняття спортом тебе не дуже наближає до омріяної професії...

Все важливо для лікаря, тим більш, що я скоро буду вивчати потрібні предмети.

В тебе є домашні тварини?

Є собака і маленький папуга.

Ти за ними доглядаєш?

Доглядаю. Я з собакою гуляю кожного дня. Це мій обовязок, хоч іноді не дуже й хочеться.

А яка порода собаки?

Лайка.

Як вам вдається утримувати такого волелюбного собаку, йому потрібно багато простору?

У нас сибірська лайка, а не північна,  вона значно менша, ніж самоєди, маломути, хаски. Я її купив за власні гроші.

Це дорого коштувало?

Для нас зробили знижку знайомі- 200 грн...

А звідкіи у тебе такі гроші?

Назбирав. По-різному було, на день народження дарували, а потім в мене батько займається піфагорством – випалюванням по дереву, і він запропонував мені продавати його роботи і мати відсоток. Для мене надзвичайно важливо мати собаку. Тому що я мав опанувати дитячі психологічні травми. Колись сусідська собака випадково влетіла в мою кімнату і мене перелякала.  Але коли в мене є мій улюблений песик, то я сподіваюсь, що ця травма в мене вже пройшла.

Куди цього літа ти поїдеш відпочивати?

На західну Україну, в Івано-Франківськ, але не в саме місто, а в одне село, яке розташоване поряд. Від міста якось вже втомилися, хочеться на природу.

А потім знову за парту? До речі, ти закінчив 5 клас, для тебе був складним перехід від молодшої школи до середньої?

Спочатку було важко, але через декілька тижнів все пройшло. Проте, до цього часу сумую і за першою вчителькою, і за молодшою школою.

А перша вчителька доброю була?

Так. Я їй вірш склав на день народження. Зараз я її дуже рідко бачу.

Ну ти є надзвичайно занятим: і спорт, і література, і історія...

Так, а скажіть будь ласка, котра година, бо я не можу запізнитися на тренування....

 

На цьому інтерв’ю закінчилося. Надзвичайно цікаво було спілкуватися з хлопчиною. На жаль, ще декілька  питань так і  залишилося без відповіді.